У післяобідню пору з офісного центру виходять дві гарно вдягнених жінки і про щось між собою розмовляють. Такий собі звичний обмін думками між подругами, що йдуть із роботи.

Продовжуємо цикл статей про осіб, котрі працювали вчителями на Рівненщині в міжвоєнний період, а в 1939–1941 рр. були репресовані радянською владою.

Цей чудовий біг-біт шістдесятих і сімдесятих років. Їхні хіти наспівувала в ті часи вся Польща. Кожен чув про них і знав їхні пісні. Гучний удар, біг-біт, довге волосся, молодіжний бунт, «Фестиваль молодих талантів» – це було щось!

Марек-Єжи Мінаковський у базі «Генеалогія нащадків Великого Сейму» подає відомості про діда В’ячеслава Липинського. Ці дані суперечать інформації, отриманій з архівних матеріалів самого В’ячеслава Липинського.

17 травня в Луцьку відбулася презентація книги Олега Разиграєва «Державна поліція Волинського воєводства у міжвоєнний період», яку видав Інститут національної пам’яті Польщі.

Мені подобається бути вчителькою. Я обожнюю свою роботу, але останнім часом помічаю, що все менше уваги присвячую урокам, а все більше проектам.

Єврей з Осови прибіг до Вільчого з новиною, радість бриніла в його голосі: «Жишмунт, Жишмунт Вишоський іде!» Люди з усього села зійшлися, щоби зустріти його. Зигмунт Висоцький, якого вже оплакали, бо вважали вбитим на Світовій війні, повертається додому.

Кажуть про мене, що я пру на скло! Повна дурість! Я, така сіра мишка, більшої нісенітниці не чула.

«Із малечку я робив ескізи, малював, писав вірші. І досі це роблю. Я створив кількасот знімків, кільканадцять муралів, кількадесят обкладинок, кількасот портретів, кілька тисяч рисунків, але найбільше пишаюся більш як 1300 плакатами», – говорить про себе графік Анджей Понговський.

Продовжуючи цикл статей про педагогів, репресованих радянською владою після 17 вересня 1939 р., пропонуємо Читачам «Волинського монітора» біографічний нарис про Миколу Присяжнюка.