Пані Марія як вихователька дітей присутня в житті двох сімей. Сімей, яких доля закинула до Кольна та Лисих на Мазовії. Історія про те, як пані Марія потрапила спочатку до подружжя Колясів, а згодом до подружжя Дерлятків, незвична.
Вона народилася та виросла у Сполучених Штатах Америки. Її батьки походили з Вейда. У «пошуках хліба» емігрували до США, і там у них народилися три доньки. Одна з них померла в дитинстві, друга – згоріла під час необережної розваги, залишилася тільки Марія. Її мама дуже сумувала за рідною стороною: тільки там так чудово співали птахи, і ніде так сильно не смакував хліб. Окрім того, чоловік не нехтував алкоголем, тож вважала, що краще переїхати туди, звідки до корчми буде далеко. Таким чином, було прийнято рішення про повернення до Польщі й купівлю господарства в Тичку. Сім’я ще кілька разів поверталася до США, щоб врешті назавжди осісти в курпівському господарстві. Маючи вже кільканадцять років, Марія пов’язувала своє майбутнє з країною народження, до того моменту, коли познайомилася з Каролем.
Кароль Бєляков жив і працював тоді в Лисих. Був шанувальником поїздок на велосипеді. У документах зберігся диплом із районних змагань «P.W.L.» Пущі Курпьовської Зеленої («P.W.L.» – молодіжна організація допризовної підготовки лісників – ред. ) за зайняте 1 місце у велопробігу на 20 км із результатом 37,25 хв. Правильно прізвище майбутнього чоловіка пані Марії звучало як Бєляк. Під час здійснення запису у свідоцтві про народження урядовець, котрий виписував документ на слух, змінив написання прізвища на Бєляков.
У жовтні 1937 р. Кароль Бєляков одружився з Марією Мацьорою. Проте їм не судилося довго тішитися сімейним життям. У вересні 1939 р. молодого чоловіка забрала війна. Кароль Бєляков розпочав свій бойовий шлях у 1-му авіаційному батальйоні Польського Війська. 17 вересня поблизу Ковеля потрапив у полон до Червоної Армії, а згодом його утримували в таборі для в’язнів НКВД СРСР, а саме – у таборі Спеціального управління будівництва Західноукраїнської дороги № 1. У липні 1940 р. його перевезли до табірного пункту «Сапожин», де він працював на дорозі сполученням «Київ–Львів». За втечу 7 жовтня 1940 р. був засуджений Військовим трибуналом військ НКВД за проведення серед інших в’язнів контрреволюційної діяльності на 7 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах та на 3 роки позбавлення громадянських прав. Його перевезли до Львова, у в’язницю на Бригідках, де він перебував близько 6 місяців. Згодом потрапив до Рівного, де працював на будівництві доріг. Після спроби втечі 3 місяці провів у в’язниці в Харкові, звідки в 1941 р. був вивезений на вирубку лісу в Далекосибірськ. Далі видобував руду на шахтах Кривого Рогу. У 1942 р. його перевезли до табору в Білій Церкві, де працював на вирубці лісу та прокладанні залізничних колій. У лютому 1942 р., після приходу німців, звільнений із табору, подається до Ташкенту. У травні того ж року добирається до польського відділення, яке направило його до міста Гузар в Узбекистані. Тут Бєляков вступає до Війська Польського. Його бойовий шлях вів із СРСР через Ірак, Палестину, Єгипет до Італії.
Незабаром молода дружина Кароля Бєлякова, яку він залишив після шлюбу і яка погано орієнтувалася в польській дійсності (адже дитинство й молодість провела в абсолютно інших реаліях – до кінця життя ідеально говорила та писала англійською мовою), почала відчувати проблеми зі здоров’ям. Вона страждала від неврозу, лікувалася в Лисих. Часто мусила робити ін’єкції. Так склалося, що лікарка, котра там працювала, шукала когось для допомоги у вихованні чотирьох дітей. Таким чином, приблизно у 1944 р. Марія почала виконувати обов’язки няні. Займалася також прасуванням.
Її працедавець, Леокадія Коляса, також приїхала до курпьовської громади здалеку. Дівоче прізвище та ім’я лікарки Любов Хоффман пізніше було змінено на польський кшталт на Леокадію Гофманн. Вона народилася, виховувалася й закінчила медичне навчання в Ленінграді. Обставини, які змусили її залишити рідні сторони, були настільки болісними, що до сьогодні (а має нині понад дев’яносто років) не хоче їх згадувати.
У 1960 р. виховательку для дитини шукало також подружжя Дерлятків із Кольна. У зв’язку зі спільними робочими контактами мами знали одна одну, адже обидві працювали в службі охорони здоров’я. Оскільки діти подружжя Колясів уже підросли, наймолодшій доньці вже виповнилося 8 років, пані Марію переконували змінити працедавців. Їй не дуже відповідали умови праці, оскільки й будинок був мурований, а не дерев’яний, і трохи було нудно, однак шкода було покинути дитину, тому й залишилася. Як виявилося, вона дочекалася ще народження сина своєї вихованки й доглядала також його.
І так пройшло життя. Без чоловіка, котрий після війни як солдат Армії Андерса не міг повернутися до Польщі, проте, коли часи трохи змінилися, вирішив це зробити.
У спогадах вихованки пані Марії день приїзду до Польщі та зустріч подружжя після, не мало, не багато, 38-ми років розлуки, які підготувало їм життя, виглядали так. Навесні 1977 р. Кароль виїхав з Англії до Польщі власним автомобілем й одного пізнього вечора доїхав до Ломжи. Не бажаючи турбувати пізньої ночі чужої, як би там не було, для нього сім’ї, вирішив провести ніч в автомобілі та вже вранці дістатися до Кольна. Його розбудили стражі порядку. Зацікавлені присутністю на вулиці автомобіля з іноземною реєстрацією та чоловіком, що спав у ньому, вони вирішили перевірити, чи не коїться щось погане. Потім Кароль Бєляков вирушив до Кольна. Коли знайшов потрібний будинок, постукав у зачинені двері. На запитання «Хто?» відповів: «Кароль».
– Що за Кароль? – прозвучало у відповідь.
– Кароль, ну… чоловік!
– Прошу підійти до вікна, – почув наказ.
Після позитивної перевірки особи двері було відчинено.
У той момент, коли вони неемоційно та небагатослівно віталися, з костелу додому повернулася господиня.
– Ким є наш гість?
– Н-у-у… чоловік.
Господиня сердечно привітала неочікуваного гостя. Насправді, Кароль повідомив у листі про свій приїзд, однак не вказав точної дати, тому його поява стала для всіх несподіванкою. Не меншою несподіванкою стала порожня зачинена квартира для донька господині, котра повернулася з кількаденної подорожі. Занепокоєна неординарною ситуацією, вона пішла до сусідів дізнатися, що сталося. Іня, так називала свою няню, ніколи надовго не залишала оселі. Загадка відкрилася вже увечері, коли всі повернулися з автомобільної прогулянки околицями. Упродовж певного часу Кароль проживав разом із новою сім’єю своєї дружини. Деякий час він ще жив у Великобританії, а після 1990 р. оселився в Кольні. Тут і завершилося їхнє життя, котре так відрізнялося від звичайних сімейних буднів і котре одночасно віддзеркалювало правду тих не таких далеких літ. Правду, яка все ж залишається екзотичною для покоління сучасної молоді.
Йоланта СІВІК,
директор Міської громадської бібліотеки в Кольні.
Текст був опублікований у книжці «Нехай святиться диво пам’яті»
P.S. Про цю історію ми довідалися завдяки листу Барбари Ращик із Польщі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНІ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ ГУМНИЦЬКИЙ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН НОВАК
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ СТАХУРСЬКИЙ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЦИПРІЯН ЛІБЕРА
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН МАЛІНОВСЬКИЙ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЄЖИ ШМИГУЛЯНТ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЧЕСЛАВ ШИМАНСЬКИЙ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛЕОН КНАПІНСЬКИЙ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АНТОН ВАГНЕР
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТЕФАН СМОЛІНСЬКИЙ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АНТОН МАНЬКОВСЬКИЙ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВЛАДИСЛАВ НЕНДЗІ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН ПАЛЬКА
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ТАДЕУШ ЛЕХОВИЧ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МАКСИМІЛІАН СЛИВІНСЬКИЙ
НЕОПЛАКАНІ ДУШІ ПРОСЯТЬ ПРО ПАМ’ЯТЬ (продовження про Стефанію Курцвайль)
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВАЦЛАВА ЦАЛОВА
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТЕФАНІЯ КУРЦВАЙЛЬ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МЕЧИСЛАВ КВЯТКОВСЬКИЙ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЮЗЕФ ПУТРИЧ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: КАРОЛЬ ГОДОВСЬКИЙ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: КАРОЛЬ БЄЛЯКОВ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВЛАДИСЛАВ ЗДАНЕВИЧ
