Старий католицький цвинтар у Кисилині – один із позитивних прикладів волинських некрополів, територію яких в останні роки регулярно прибирають. Цьогоріч цю традицію продовжили 12 волонтерів із Польщі та України.

Занедбане католицьке кладовище у волинському селі, а колись містечку Кисилині у 2022 р. узяв під свою опіку Артур Альошин – краєзнавець, генеалог і співзасновник Музею Кисилина. Якогось чітко визначеного терміну акція впорядкування не має, адже її проводили і перед Великоднем, і влітку, і в переддень католицької урочистості Всіх Святих 1 листопада. Територія чимала, тож роботи вистачає завжди.

Наймасовіше прибирання тут відбулося навесні 2022 р., у перший рік повномасштабної війни. Тоді на кладовище прибули близько 40 волонтерів. Це впорядкування пройшло в рамках акції вдячності за те, що Польща прийняла понад мільйон українських біженців, переважно жінок і дітей. Загалом навесні 2022 р. українці впорядкували кількадесят польських кладовищ у Волинській, Рівненській і Тернопільській областях.

Війна, на жаль, триває, той самий російський ворог далі продовжує вбивати українців та погрожує полякам, але духу солідарності, який був тоді, зараз немає. Відносини між Україною та Польщею сьогодні в кризі. Попри це, не бракує людей, готових знаходити спільну мету і разом її реалізовувати.

Минулого тижня кисилинський цвинтар впорядковували разом 12 українців і поляків. Прибирання тривало неповних три дні: від 9 до 11 липня. Організатор Артур Альошин відзначив, що обирали зручні для більшості волонтерів терміни, збіг дат був випадковим, проте водночас символічним. Нагадаємо, що саме 11 липня в 1943 р. від рук українських збройних формувань у костелі Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Кисилині загинули, за різними оцінками, від 60 до 90 місцевих жителів польської національності.

Цього року, як і минулого, впорядкування кладовища відбулося в рамках проєкту Лодзької хоругви Спілки польського харцерства, реалізація якого відбувається за підтримки Інституту «Полоніка».

Попри негоду, учасникам прибирання вдалося виконати досить багато роботи. «Погода нам трохи попсувала плани, вона щомить мінялася. Щодня була чимала гроза. Та ми розчистили кілька стежок, усунули кущі, зрізали аварійні дерева, кілька пам’ятників прибрали, відчистили від моху. Але щоб привести весь некрополь до ладу, потрібно набагато більше людей», – сказали волонтери.

Не стояли осторонь і жителі Кисилина. За кілька днів до прибирання місцева громада викосила територію біля кладовища, біля руїн костелу та на меморіалі, а на самому цвинтарі працювали, зокрема, фундатор музею в Кисилині Василь Шахраюк та член музейного колективу Олександр Веремчук. Годували волонтерів місцеві підприємиці Оксана Самчук з донькою Ольгою.

Поляк Мацей Мановський із Варшави, якого друзі називають Данте, приїхав до Кисилина вперше. За його словами, він просто відгукнувся на пропозицію свого друга і навіть не знав, де і яке кладовище вони будуть прибирати. Данте поділився своїми враженнями: «Хотів би відзначити співпрацю з місцевими жителями. Симпатія людей просто неймовірна. Вони усміхаються, ми намагаємося розмовляти. Я тут уперше, але точно не востаннє. Маю надію намовити ще кількох осіб, і наша команда наступного року буде більшою».

«Ніби нас було небагато, але й не мало: я і моя дружина Катерина, Богуміла, Марцін, Іга, Ярослав, Павел, Станіслав, Мацей, Катя Рубан. Це простий приклад того, що поляки й українці можуть працювати разом. А щодо теперішнього загострення відносин... Особисто для мене це тригер. Я вважаю, що треба загиблим дати спокій, дати можливість перепоховати тих загиблих, незалежно від місця їхньої смерті чи національності. А злочинам і людям, які їх скоїли, потрібно дати належну оцінку з попереднім ретельним вивченням наявних документів та спогадів. Досі в архівах є велика кількість невивчених документів», – вважає Артур Альошин.

Станіслав Фамєлець із Кракова, який раніше вже приїжджав до Кисилина, продовжив: «Загострення відносин – це сумно для мене. Це загострення відбувається на політичному рівні. На міжлюдському я з ним не зіткнувся. Серед моїх друзів багато українців, і я не бачу жодного загострення в наших відносинах. Ми повинні будувати спільне майбутнє, а не дорікати одне одному історією. Також надзвичайно важливо розуміти, що історична правда – одна, і вона повинна прозвучати такою, якою вона була. Є факти: хто вбивав, хто загинув. Цю правду повинні знати обидва наші народи. Дуже шкода, що це загострення відбувається зараз, адже це важкий час для обох наших країн, і ці суперечки зараз не мають сенсу».

Додамо також, що Станіслав та Іґа, яка також прибирала цвинтар, дорогою в Україну на акцію привезли для ЗСУ два автомобілі, які після ремонтів служитимуть обороні України.

Анатолій Оліх

Фото: Марцін Майхшак, Богуміла Овчарек, Тарас Пахолюк