«Ще кілька років тому важко було уявити дискусію на таку тему на літературному фестивалі. Це сеанс публічної терапії», – сказав письменник і військовий Богдан Коломійчук під час фокусної дискусії «Втрата». Втрата, як і любов, надія та спільність – це одні з ключових тем V Міжнародного літературного фестивалю «Фронтера», який 2–3 серпня знову зібрав чисельну публіку в музейному просторі «Окольний замок» у Луцьку.

«У перший день фестивалю під час дискусії «Перевинайдення» моя колега Анастасія Євдокимова згадала про те, що певне зерно думок і сенсів уже було посіяне. Ми сьогодні з колегами спробуємо допомогти йому проростати», – сказав культурний менеджер з Івано-Франківська Тарас Малий, розпочинаючи дискусію на тему «Втрата». Її учасники обговорювали, чим є втрата для них та як література осмислює індивідуальні й колективні втрати.

«Для мене це втрата рідного міста й дому, а навіть двох, тому що будинок, у якому я виросла, стоїть у Маріуполі, а той, у якому я провела все своє щасливе дитинство в селі в Запорізькій області, теж в окупації», – сказала Таня Касьян, очільниця правозахисної організації «Точка опори ЮА», авторка книжок «Наше. Спільне. Як зберегти в собі людину під час і після війни» та «Про що мовчать».

Вона говорила також про втрату зв’язків – із рідними, друзями та своїми місцями. «Вчора бачив твою маму, вона жива», – написав їй у березні 2022 р. мамин учень. Згодом, після кількох тижнів невідомості, таке ж повідомлення вона отримала про батька. «Найбільший мій страх – це знову втратити зв’язок», – додала Таня Касьян.

Із учасниками фестивалю вона поділилася досвідом проживання втрати та осмислення цього з психотерапевткою Марією Фабрічевою, яка теж була учасницею «Фронтери».

«Ще кілька років тому важко було уявити дискусію на таку тему на літературному фестивалі. Це сеанс відкритої публічної терапії. Втрату треба проговорювати. Вона має безліч вимірів. І треба бути щирими, тоді ця терапія матиме сенс і працюватиме», – зазначив Богдан Коломійчук, автор серії історико-кримінальних романів «Готель «Велика Пруссія», «Експрес до Галіції», «300 миль на схід», які польською переклав минулорічний учасник «Фронтери» Ришард Купідура з Познані.

«У  мене ця тема стартує з початком служби в березні 2022 р., коли в нашому невеличкому підрозділі найстарший серед нас, який пройшов АТО, сказав: «Я не хочу до вас звикати, не хочу зближуватися, скорочувати ці зв’язки, бо потім дуже важко прощатися». І це був перший момент болісної щирості, який дуже добре розставив акценти. Війна – це завжди втрата. Армійська філософія, воєнна філософія говорить, що втрату треба прийняти. Ти можеш втратити друзів, можеш загинути сам. Цей етап прийняття дуже важливий. Тому я вдячний вам за вашу сміливість бути тут і говорити про це. Ця тема складна і, очевидно, найлегше було її проігнорувати. Але нас тут багато і ми готові до цієї щирості. Це дуже важливий сигнал для мене», – сказав Богдан Коломійчук.

Болгарська письменниця Капка Кассабова, яка долучилася до фестивалю онлайн із Шотландії, де нині живе, говорила про втрати і час як нероздільні поняття: «Втрати, спричинені війною, мають тривалі наслідки, тому я говорю про різні часові рамки. Ви можете перебувати в епіцентрі втрати, але водночас це все займе багато часу. Решту вашого життя ви будете долати наслідки втрат».

Письменниця поділилася досвідом роботи з наслідками втрати, «нерозказаною правдою про те, що тут сталося», ранами, які відлунюють через покоління, під час написання чотирьох своїх книг, які вона називає «Балканським квартетом». Одна з них, «Кордон. Подорож на край Європи» про життя на турецько-болгарсько-грецькому прикордонні, вийшла українською у 2021 р.

Темою розмови була і втрата як шлях побудови нової ідентичності, зокрема через відмову від того російського та радянського, яке було і є для нас згубним.

Учасники цієї та інших дискусій фестивалю говорили також про те, що хоч «тяжко читати про війну, коли ти в ній перебуваєш», книг на воєнну тематику, про воєнні досвіди, історії, пам’ять, горе, гнів, сум та емпатію ставатиме більше. «Література ХХ століття – або про війну, або довкола війни. Література ХХІ століття, принаймні українська, теж буде або про війну, або довкола неї», – підсумував Богдан Коломійчук.

Загалом про письмо як терапію, індивідуальну та колективну, як спосіб фіксації дійсності та збереження пам’яті, а також як вияв відповідальності, любові й турботи йшлося чи не на всіх дискусіях «Фронтери».

І ще про надію в темні часи як результат системної та регулярної роботи і джерело натхнення. «Мені дають надію звичайні люди, які роблять надзвичайні речі в нашій країні», – підсумую тут словами Аліма Алієва, заступника генерального директора Українського інституту та засновника літературного українсько-кримськотатарського проєкту «Кримський інжир» («Qırım inciri»).

Хоч це вже п’ята «Фронтера» під час війни з Росією, яка триває з 2014 р., цьогоріч по-особливому теми війни, травм і втрат, які вона приносить, були присутні в дискусіях літераторів, багато з яких стали військовими.

«Проживіть ці два дні через різні емоції: сум, радість, сміх, заперечення, подив, збентеження», – сказала, відкриваючи фестиваль, його засновниця Елла Яцута. Усі ці емоції дійсно спільно проживали ті, хто прийшов на «Фронтеру», всотуючи численні важливі думки і сенси, погоджуючись чи ні, усміхаючись чи змахуючи сльозу.

У цього посіяного зерна думок і сенсів є низка вимірів. Серед них – підтримка. Один із її проявів цілком реально підрахувати: протягом двох днів фестивалю команді «Фронтери» та партнерам вдалося зібрати 849 857 гривень на підтримку Сил безпеки й оборони України.

Наталя Денисюк
Фото: Ольга Шершень, Наталя Денисюк, Микола Цимбалюк