«Вісім років тому моє життя змінилося. Я став читачем «Волинського монітора», дізнався про Товариство польської культури в Ковелі та школу польської мови при ньому. У поважному віці я став учнем польської школи, щоб повернутися до мови свого дитинства, до часів, коли маленьким слухав розмови батьків», – розповідає 82-річний Лев Кралюк із Ковеля.

Наш співрозмовник у 74-річному віці знову сів за парту. Він потрапив у клас Вєслава Пісарського, вчителя, скерованого до Ковеля організацією ORPEG, який і досі навчає польської мови в школі при Товаристві польської культури в Ковелі. Виконуючи домашні завдання, Лев Кралюк відкрив у собі хист до письменства – почав польською мовою занотовувати власні спогади та спостереження. Як він наголошує, протягом багатьох років збирає інформацію та документи про свої польсько-українські корені.

Дідусева медаль

Дідусь Лева Кралюка по маминій лінії Теодор Нащоцький (1883–1943 рр.) разом із родиною на початку ХХ ст. жив у Варшаві, де був чиновником. Із дружиною Анною (в дівоцтві Ужвій, 1885–1967 рр.) виховували трьох дітей: синів Сергія та Євгена, доньку Ольгу (мама нашого співрозмовника). У 1916 р. Теодора Нащоцького скерували на роботу в Петроград. Там сім’я мешкала й під час Жовтневої революції. Згодом переїхала до Любомля на Волині.

Бабуся Анна Нащоцька (в дівоцтві Ужвій) перша справа. 1950-ті рр.

«На згадку про дідуся в мене залишилася його медаль «10 років відновленої Незалежності», яку він отримав у 1928 р. Ця медаль – безцінна пам’ять про нього. Знаю, що в Любомлі дідусь і бабуся голосували під час виборів до польського Сейму в 1938 р. А мої дядьки, рідні брати мами Сергій і Євген Нащоцькі, служили в польській армії. Сергій загинув у Другій світовій війні. Своєю чергою дідуся німці вбили в окупованому Любомлі», – говорить Лев Кралюк.

Медаль дідуся Теодора Нащоцького «10 років відновленої Незалежності»

Дядьки Сергій і Євген Нащоцькі у Війську Польському. 1938 р.

Його мама Ольга Нащоцька (1915–1996 рр.) народилася у Варшаві. Брала активну участь у художній самодіяльності та громадському житті. Наприклад, у 1937 р. долучилася до будівництва кургану імені маршалка Юзефа Пілсудського у Кракові, тобто так званого кургану на Совінці.

Мама Лева Кралюка Ольга (стоїть справа) з подругами. Любомль. Кінець 20-х - початок 30-х рр.

Мама Лева Кралюка Ольга сидить скраю зліва (у сукні в горошок). 1936–1937 рр.

Хор Свято-Георгіївської церкви в Любомлі з протоієреєм Миколою Мікульським. Мама Лева Кралюка сидить у другому ряді четверта справа. 1939 р.

Напис на звороті фото

Мама Лева Кралюка Ольга – третя справа

Школа в Любомлі. Мама Лева Кралюка Ольга сидить у другому ряді крайня зліва. 30-ті рр.

У Вєлічці. Мама Лева Кралюка Ольга стоїть друга справа у другому ряді зверху. 1937 р.

Молодь, яка брала участь у будівництві кургану імені Юзефа Пілсудського в Кракові на Совінцю. Мама Лева Кралюка Ольга сидить друга справа. 1937 р.

Дідусь по татовій лінії Петро Кралюк (1875–1966 рр.) із сім’єю мешкав у селі Сілець біля Холма. Брав участь у Першій світовій війні. У першому шлюбі в нього народилися Марія (1909–? рр.) та Зенон (тато нашого співрозмовника, 1911–1984 рр.). Незабаром після народження сина бабуся Лева Кралюка померла і дідусь одружився вдруге. У другому шлюбі на світ прийшли ще двоє дітей.

Тато нашого співрозмовника Зенон Кралюк навчався та працював у Холмі. «До війни тато працював у майстерні, виготовляв дерев’яні колеса та меблі. У 1941 р. працював на залізничній станції в Любомлі. У мене навіть зберігся його службовий квиток із тих часів. Після війни тато зайнявся фотографією, почав проявляти знімки, виготовляти чорно-білі й кольорові вітражі. А мама була бухгалтеркою», – каже Лев Кралюк.

Тато Зенон Кралюк. 1960-ті рр.

«Мама знищила всі польські документи»

Українець Зенон Кралюк і полька Ольга Нащоцька одружилися в 1939 р. Деякий час мешкали в Холмі. У цьому місті в 1942 р. у них народився первісток – наш співрозмовник Лев Кралюк. Пізніше родина переїхала в Сілець, а у квітні 1945 р. – в Ківерці. У 1956 р. у подружжя народилася донька Неля.

Як зазначає Лев Кралюк, у складні воєнні та повоєнні роки доля українських і мішаних родин Холмщини була дуже складною. Одних вивезли в товарняках на схід України, де їм довелося виживати у складних умовах, інших виселили на так звані Повернені території.

Родина із села Сілець. Мама Лева Кралюка Ольга сидить (у сукні в горошок). На фото є також сестра Зенона Кралюка Марія (стоїть перша зліва) та її чоловік Міхал Приступа (стоїть перший справа з дитиною на руках). 20 вересня 1944 р.

«Мої батьки спершу на возах, запряжених кіньми, а потім потягом переїхали в Ківерці до родичів батька. Протягом тривалого часу вдома розмовляли польською мовою. Змалку я зростав під впливом польської культури. Але бути поляком після війни на Волині було небезпечно. Моя мама змушена була знищити всі польські документи та змінити в нових паперах національність на українську. Пам’ятаю, ми не раз ховалися й ночували у знайомих», – розповідає Лев Кралюк.

Він пригадує, що в роки його дитинства до помешкання батьків у Ківерцях нерідко приходили гості: «Ми приїхали в Ківерці в 1945 р., а керосинова лампа в нас з’явилася в 1947 р. До того часу в хаті світили лучинами і свічками. Коли приходили гості, я сидів біля плити й підкидав дрова, щоб було тепло. Старші говорили й лузали гарбузове насіння. За вечір вони могли з’їсти ціле відеречко зернят. Запах смаженого гарбузового насіння – це запах мого дитинства».

Лев Кралюк зауважує: навіть у розмовах із друзями та знайомими в ті повоєнні роки потрібно було зберігати обережність. «Наприкінці 1946 р. батьки отримали житло в Ківерцях. Це був невеликий будинок, залишений поляками. На горищі я знайшов літературу та газети польською мовою. В одній із газет був плакат із зображеннями польського, німецького та радянського солдатів: у той час як поляк воював із німцем, він отримав удар у спину від совєта. Мама спалила ту газету й сказала мені нікому про це не розповідати», – говорить він.

Як додає, в Польщу виїхали тільки рідні його бабусі Анни Нащоцької (в дівоцтві Ужвій). Вони облаштувалися на Помор’ї. Натомість інші його родичі залишилися на Волині: Нащоцькі – в Любомлі, Кралюки – в Ківерцях.

Гралися зброєю, яку знаходили в лісі

Наш співрозмовник ділиться своїми дитячими спогадами, зокрема згадками про святкування Різдва: «Ми збиралися в групи, і кожна, потай від інших, робила зірку з паперу. Ми переодягалися в козу, чорта, бабу й ходили зі своєю зіркою від хати до хати, вітаючи людей колядками та віршами. Отримували взамін солодощі, ковбаси, інколи гроші».

У ті часи іграшки дітям часто робили з дерева. За словами Лева Кралюка, нерідко він разом з однолітками, блукаючи навколишніми лісами, натрапляли на справжню зброю, яку теж використовували у своїх забавах. «Але якось ми знайшли в лісі людські останки. Ми тоді дуже сильно злякалися й довго взагалі не ходили до лісу», – каже він.

«Важкі для мене спогади – про Голодомор 1946–1947 рр. Зі сходу приходили опухлі від голоду люди, які просили їсти. Мама варила баняк картоплі й роздавала її. На залізничному вокзалі навіть облаштували пункт харчування… Спеціальний транспорт забирав померлих», – зазначає Лев Кралюк.

Лев Кралюк із мамою і бабусею. 1946–1947 рр.

«Вважаю себе щасливою людиною»

У 1960 р. він вступив у медінститут у Львові. «Мої студентські роки припали на Хрущовську відлигу. Пам’ятаю, як у магазині іноземної літератури за 10 рублів купив томи «Хрестоносців» Генрика Сенкевича, які зберігаються в моїй колекції донині. Студентом я виборов перший розряд на змаганнях із фехтування, отримав водійські права. Моє студентське життя було скромним, але мені вистачало коштів на коктейль у кафе «Веселка», де збиралася львівська молодь», – ностальгує Лев Кралюк.

Після закінчення навчання його скерували на роботу в центральну лікарню Ковеля на посаду стоматолога-хірурга, де він працював протягом 1965–1969 рр. У Ковелі познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тетяною Мохнюк (1948 р. н.), із якою побралися в 1968 р. А в 1969 р. Лева Кралюка призвали на службу як військового лікаря: він працював у госпіталях Львова, Івано-Франківська, Ковеля. Після аварії на Чорнобильській АЕС протягом трьох місяців працював у зоні відчуження як керівник медичної служби. Хоч і вийшов на пенсію в 1993 р. за станом здоров’я, у 2016 р. із нагоди 30-річчя Чорнобильської катастрофи отримав звання полковника медичної служби.

Лев Кралюк. 2016 р.

Дружина Тетяна Кралюк (у дівоцтві Мохнюк)

«Я вважаю себе щасливою людиною: 56 років живемо із дружиною у шлюбі, маємо дві доньки, четверо онуків і четверо правнуків», – закінчує свою розповідь Лев Кралюк.

Ольга Шершень

Фото походять із родинного архіву Лева Кралюка. Авторка фото, зробленого у 2024 р., – Ольга Шершень

***

Публікація відображає лише погляди автора й не представляє офіційну позицію Канцелярії голови Ради міністрів РП.