Різні місця завжди матимуть свої артефакти та пам’ятки минулого. Десь це будуть скам’янілості мамонта, в іншому місці – фрагмент античної скульптури, скельце з півтисячолітнього вітража або гвинтик якоїсь чудернацької машини з часів зародження індустріалізації.

Маневичі – одне з найновіших поселень на Волині. Воно надто молоде, щоб вражати когось слідами своєї недовгої історії. Погодьтеся, 122 роки – не той вік, щоб зацікавити якогось досвідченого туриста чи вибагливого читача краєзнавчих путівників. Але свої артефакти тут теж, звісно, знайдуться.

Так, вам не здалося: на світлині – дійсно шматок деревини. Однак він може розповісти про цікаву й колоритну сторінку історії цього містечка. З колоритом я не перебільшую, бо ця історія не лише маневицька, але й трохи французька, бельгійська, вірменська, польська і навіть бразильська.

Недавно після моєї краєзнавчої лекції про історію виникнення й розвитку Маневичів до мене підійшла маневичанка і сказала, що має вдома цікавий предмет, який ілюструє одну з представлених мною тем, – це вирізаний шматок деревини (див. головне фото – фрагмент паркетної дошки з червоного дерева зі складів маневицької фабрики).

Чому він має асоціюватися з маневицькою минувшиною? Отож, ця історія сягає кінця 1920-х рр., коли місцевий землевласник, який володів найбільшим тартаком у Маневичах, сполонізований вірменин Антоній Бірар вирішив продати своє підприємство компанії «Aug. Lachappelle Parquets» – потужному бельгійському виробнику паркету. Фірма, заснована в 1889 р. в Антверпені французом Огюстом Ляшаппеллем, спочатку була єдиним в Європі виробником високоякісних дерев’яних підлог виключно для магнатських резиденцій, палаців і замків.

Згодом компанія значно розширила асортимент своєї продукції та побудувала на початку ХХ ст. ще одну фабрику в нідерландському місті Бреда. А приблизно в 1930 р. концерн, який уже мав свої офіси в найбільших метрополіях, побудував третю фабрику. Так, саме у волинських Маневичах! Вона з’явилася на місці того ж тартаку Бірарів, до якого вже була підведена ширококолійна залізниця.

Маневичі відразу з’явилися на рекламних буклетах цього бренду в усій Європі. Нам і сьогодні дуже незвично бачити назву  маленького волинського містечка поряд із гучними метрополіями, як-от Париж, Лондон, Каїр, Брюссель, Страсбург, Антверпен, Гент, Льєж, Люксембург, у яких компанія мала свої офіси і представництва.

Реклама компанії, розміщена в 1934 р. у часописі, що видавався Польсько-палестинською торговою палатою

Маневицька паркетна фабрика «Aug. Lachappelle Parquets» була одним із найбільших волинських промислових підприємств. У 1937 р. вона надавала роботу понад 800 робітникам, які працювали цілодобово, у три зміни. Фабрика, крім серійного, виробляла теж художній паркет на індивідуальні замовлення. На паркетні була навіть посада головного художника. Тут варто додати, що під час Другої світової війни її займала відома польська художниця та популяризаторка лижного туризму в Татрах, авторка 11 маршрутів гірськолижних трас Ванда Жантіль-Тіппенгауер.

У середині 30-х рр. фабрика безоплатно виготовила художній паркет для новозбудованого парафіяльного костелу в Маневичах. Попри те, що жодні його світлини до сьогодні не збереглися, спогади свідків свідчать, що він вражав кожного, хто переступав поріг цього храму.

Виробництво паркету було надзвичайно складним технологічним процесом. Сучасні нідерландські дослідники, які вивчають історію компанії, стверджують, що елементи цього бельгійського художнього паркету вимагали точності не до міліметра, а до сотої частини міліметра. До того ж художній паркет на маневицькій фабриці виготовлявся за допомогою складних технологій інкрустації та інтарсії, а цінні породи деревини, зокрема й червоного дерева, для такого паркету доставляли з Латинської Америки. Бо ж, як відомо, червоне дерево не росте навіть у найбільш південних європейських широтах.

Зразки паркету в готичному і японському стилях з каталогу компанії «Aug. Lachappelle Parquets», виданого у міжвоєнний період ХХ ст.

Тієї фабрики в Маневичах давно немає. Після Другої світової війни в стінах потужного й сучасного підприємства створили пенітенціарний заклад, який розташований там і сьогодні. Правда, сама компанія надалі успішно працює під цим же брендом. Вона має свій офіс у Брюсселі, а очолює її Тьєррі Ляшаппелль, який представляє вже четверте покоління власників.

Паркетна фабрика «Aug. Lachappelle Parquets» у Маневичах (тепер – пенітенціарний заклад). 2020 р. Фото автора

Отож, ми бачимо не просто шматок деревини, а матеріальне підтвердження цієї яскравої промислової історії – фрагмент паркетної дошки, вирізаної понад 80 років тому з екзотичного червоного дерева, привезеного з-за океану до Маневичів. І, повірте, до сьогодні, як і належить червоному дереву, він має характерний приємний аромат.

Роман Павлюк

Фото надав автор