Історія чехів корінням своїм сягає сивої давнини. Об’єднання слов’янських племен ще в V – VI столітті знаменувало початок історії Чехії.
За повір’ям, міфічний отець Чех, зійшовши на гору Ржип, був зачарований навколишньою красою. І чеські слов’яни, які прийшли сюди в V столітті, залишились тут назавжди, але люди населяли ці землі ще в кам'яному віці. Тут залишили свої поселення кельтські і германські племена (одне з них носило назву Бої, від якого і виникла назва Богемія).
Об’єднання слов’янських племен у V столітті і прийняття християнства зумовило створення Великої Моравської Імперії (830 – 906 рр.). Щоправда, наприкінці ІХ століття чехи вийшли з Імперії і заснували незалежну державу Богемію.
Протягом своєї історії Чехія пережила різне – від поступового розповсюдження свого впливу на усю центральну Європу до справжнього розквіту за часів правління Карла IV (що був не лише королем Богемії, а й імператором Святої Римської Імперії), від заснування незалежної Чехословацької Республіки у 1918 році, до окупації гітлерівськими військами, повстання і визволення Праги, “розлучення” Чехії та Словаччини і проголошення незалежності.
Чехія – дивовижна країна з неймовірно багатою історією і культурою, а Прага – її серце. Сьогодні це місто займає другу сходинку у світі після Парижа за кількістю туристів. Важко повірити, що колись жителі Чехії, зібравши речі, залишали свої домівки і вирушали на пошуки кращого життя. Куди б ви думали? Так, на наші рідні землі…
Сприятливі умови поселення, протекціоністська політика уряду, незаповненість місцевого ринку товарами, порівняно низькі ціни на землю – ось далеко не повний перелік причин, що сприяли активному проникненню іноземних колоністів у Київську, Подільську і Волинську губернії у другій половині ХІХ століття. Масове переселення чеських колоністів розпочалося наприкінці 60-х – початку 70-х років, після затвердження Олександром ІІ постанови Комітету Міністрів «О водворении Чехов на Волини». За цією постановою, за умови прийняття російського підданства, колоністам надавались пільги у придбанні землі, звільнення від оподаткування та несення військової служби. Чехам навіть був наданий дозвіл на заснування шкіл.
Згідно з переписом населення у 1921 році на Волині проживало 25 200 тисяч чехів, колонії яких розташовувались на півдні Волині. Прибуваючи на Волинь, вони купували землі великих землевласників, які не могли купувати польські селяни (вони не могли навіть тут оселятися). Цікаво, що ті чеські колоністи, які прибули на ці землі ще до 1868 року, залишались католиками, а ті, що приїхали пізніше – прийняли православ’я, тому що згідно з указом від 1881 року землі на Волині могли набувати у власність лише православні, але не поляки. В чеських колоніях російський уряд будував православні церкви, але, хоч чехи і приймали православ’я, до цих церков вони навідувалися вкрай рідко. У великих же колоніях однією з основних була гуситська церква, тобто, так звана протестантська церква Чеських братів, послідовників Яна Гуса, яка мала власне духовенство. Ті ж колонії, що залишилися католицькими, зазнавали сильних утисків з боку російської влади. Так, наприклад, відомий випадок, коли в Теремно члени чеської колонії на колінах благали губернатора Трипова залишити їм католицьку віру.
Як свідчать тогочасні джерела, чехи були взірцевими селянами і найкращими землеробами, які населяли місцеві землі. Чеські колонії можна було впізнати по великих мурованих будинках, як правило на 6 кімнат, що відзначалися специфічною архітектурою, винятковою чистотою і заможністю. У селах обов’язково була школа - клуб, а неподалік села, зазвичай, розташовувались хмелярні. Після Першої світової війни на Волині діяло 35 державних чеських шкіл, у яких працювало 30 чеських вчителів.
Після 1921 року частина Волинської губернії, де мешкала більшість чехів, відійшла до Польщі. Чеське населення концентрувалося переважно у центральних та південно-східних повітах Волинського воєводства – Луцькому, Володимир-Волинському, Дубнівському, Рівненському, Здолбунівському. В Дубні мешкало найбільше чехів з усіх волинських міст. Найбільшою ж і найкраще організованою чеською колонією була Волковия (на північ від Дубна), де проживало 5 тисяч осіб.
Духовним життям чехів, збереженням їх культурних традицій на Волині керувала Чеська Матіце Волинська. Варто зазначити, що товариство і сьогодні функціонує в Луцьку. Як вважає пані Лариса Младанович, яка очолює товариство, питання збереження культури і традицій чехів тут, на Волині, є непростим. Оскільки чехи вже проживають тут не одну сотню років, то виходить, що традиції відзначення різних свят перші чеські переселенці передавали своїм дітям і онукам, але звісно, вони дещо змінювались. «Ми зберігаємо культуру ще тієї Чехії, з якої виїжджали, тому від бабусь ми отримували ці знання у дещо законсервованому вигляді, хоча вони і змінювались – на них накладались волинський колорит, традиції цього краю,» – розповідає пані Лариса. За її словами, чеський консул Мартіна Павлітова-Мухова, що опікується краянами, вважає, що волинське товариство зберігає ту мову і культуру Чехії, яка була майже 160 – 200 років тому. Сучасна Чехія, натомість, лише зараз починає повертатися до тогочасних традицій. Увесь цей час Чехія була відкрита для впливу німецької, англійської, американської культур, але сьогодні там починає відроджуватись те, чим жила місцева чеська община майже два століття. Таким чином, можна сказати, що залишаючи свої рідні землі багато років тому, тогочасні чехи не тільки не зрадили власним культурним цінностям, а й змогли зберегти їх для наступних поколінь.
Катерина ПЕКНА
