82 роки тому росіяни зробили «мокру роботу», яка по цей день вкрита ганьбою і соромом – вони здійснили Катинський злочин, убивши на заході Росії і сході України майже 22 тис. польських офіцерів, підофіцерів і прикордонників, ув’язнених під час нацистсько-радянського нападу в 1939 р. Сьогодні вони повторюють своє варварство в Україні – пише американський письменник Аллен Пол, автор відомої книги про Катинський розстріл.

Із перших днів більшовицької революції російські працівники служби безпеки вживали вислів «мокра робота», щоб описати криваву різню, під час якої справжніх і уявних політичних ворогів ліквідовували професійні вбивці, а потім таємно хоронили. Починаючи з ленінської ЧК і до сталінського КДБ кати використовували Nackenschuss – постріл пістолетом в основу черепа, виконаний із близької відстані. Зараз «мокра робота» Володимира Путіна в північних передмістях Києва – це жахливий спектакль, який може дивитися весь світ. Під час поспішного відступу його некомпетентна армія здійснює страти на вулицях, щоб знищити цивільних жителів, які не становлять жодної загрози для Росії, а також щоб здеморалізувати населення. Однак, нічого не вказує на те, що українська воля ось-ось зламається – так само, як і інші мешканці Східної Європи, українці надто добре розуміють російське варварство.

82 роки тому росіяни виконали «мокру роботу», яка до цих днів вкрита ганьбою і соромом – вони здійснили Катинський злочин, стративши на заході Росії і сході України майже 22 тис. польських офіцерів, підофіцерів і прикордонників, ув’язнених під час нацистсько-радянського нападу в 1939 р. Близько 4 тис. із них були розстріляні на південь від Харкова – міста, яке з 24 лютого оточене росіянами.

Росіяни послуговуються абсурдними мотивами, щоб виправдати напад на Україну, розпочатий весною цього року – так само, як і в 1939 р., коли без жодних провокацій була здійснена атака на східну частину Польщі. Путін стверджує, що увійшов на територію України, щоб денацифікувати її владу. Для порівняння, Сталін стверджував, що вислав Червону армію до Польщі аби запобігти використанню третіми особами неспокоїв у суспільстві, викликаних гітлерівським нападом 1 вересня 1939 р.

Перед тим, як стало відомо про Катинський розстріл весною 1943 р., німецьке вторгнення в Росію змусило Сталіна змінити сторони. Радянська влада переклала відповідальність за вбивства на німців і розірвала дипломатичні стосунки з поляками, коли останні почали вимагати від Червоного Хреста проведення слідства в справі катинських убивств. Увесь час протягом Другої світової війни російська пропаганда постійно скеровувала катинські обвинувачення в сторону німців, але через рік після закінчення війни вони здійснили недолугу спробу змінити цю версію. Один із працівників радянського посольства в Лондоні під час приватного прийому сказав, що Червона армія надіслала в Кремль штабного офіцера, щоб дізнатись, що Сталін хоче зробити з польськими офіцерами, які на той час були в’язнями таборів на заході Росії і сході України. План їх повернення до окупованої німцями Польщі власне провалився.

За словами працівника радянського посольства, Сталін терпляче вислухав штабного офіцера, який повідомив про необхідність конкретних вказівок для його підлеглих. Коли офіцер закінчив, Сталін написав на фірмовому аркуші одне слово: «Ліквідувати».

Із точки зору вищого командування, відповідь Сталіна штабному офіцеру породжувала більше запитань, ніж відповідей. Сталін мав на увазі ліквідацію людей чи таборів? Може, він мав намір звільнити чоловіків або вислати їх у табори? Незважаючи на сумніви, ніхто не хотів ризикувати гнівом Сталіна, вимагаючи пояснень. Більше того, зволікання могло понести за собою репресії. Тому армія вибрала безпечне рішення, передавши цю справу до рук НКВС, попередникам КДБ.

Для НКВС наказ Сталіна був повністю зрозумілий. Він міг означати лише одне – поляки мають бути негайно розстріляні. Саме це і сталося. Жоден працівник посольства ніколи б не зробив такого зауваження на коктейльній вечірці. Від цього коментаря холонула кров у жилах, бо він був нагадуванням слів, які НКВС скерувало до кількох поляків, уцілілих у таборах, де ув’язнювали чоловіків, засуджених до смертної кари. Це була «велика помилка» – сказали вони, припускаючи, що масові вбивства відбулися в результаті бюрократичної помилки. В Радянському Союзі таке делікатне рішення подібного масштабу могла прийняти лише одна людина – Йосип Сталін.

Те саме можна сказати про «мокру роботу», виконану нещодавно на півночі в передмістях Києва. Лише Володимир Путін міг дати згоду на ці варварські вбивства як частину плану, що мав на меті завдати максимального болю і страждань українському народові, деморалізувати його і змусити здатися.

Президент Байден справедливо звинуватив Путіна у воєнних злочинах і назвав його вбивцею. ООН оцінює, що війна в Чечні під керівництвом Путіна забрала 250 тис. людських життів, і схильна вважати військовими злочинами масові бомбардування, здійснені російською авіацією в Сирії. До цієї ж тактики в Україні Путін додав депортацію – практику, результатом якої під час Другої світової війни стало переселення сотень тисяч поляків.

І все ж, що особливо цинічне, Путін отримує надзвичайне задоволення від того, що позиціонує себе, як людину миру. Я сам був свідком цього 7 квітня 2010 р. під час відзначення 70-ї річниці Катинського злочину. Мені сказали, що я був єдиним американцем у делегації зі ста осіб під керівництвом тогочасного прем’єра Польщі Дональда Туска, яка прилетіла в Смоленськ, а потім вирушила в коротку автобусну подорож для участі у вшануванні жертв у Катинському лісі. Багато хто на Заході розглядав цей момент як переломний у відносинах між Сходом і Заходом. У своїй промові в Катині Путін не  проґавив можливість спонукати до таких думок. Він звернувся до поляків, щоб ті не перекладали провину за вбивства на російський народ. 12 років по тому одне речення з промови Путіна і далі привертає особливу увагу: «Як би тяжко не було, ми мусимо йти назустріч один одному, пам’ятаючи про все, але розуміючи, що не можемо жити тільки минулим».

Ці слова повністю суперечать діям Путіна. Протягом багатьох років він оспівував старі добрі часи, коли Росія була імперією. Аби воскресити минулу славу, він зважився на фатальний крок і напав на Україну, але цим вчинком лише зміцнив рішучість Заходу. Українці і поляки занадто добре знають тактику російської агресії – дезінформацію, пропаганду, обман, переворот, саботаж і шпигунство. Про мокру роботу ніхто не має кращого уявлення, ніж росіяни.

У путінському баченні відродженої імперії немає місця усвідомленню рівня зіпсованості його системи. Я був у Польщі, коли в 1989 р. впала Берлінська стіна, і ніколи не забуду, наскільки занедбаною і знищеною була тоді ця країна. Вперше відвідавши продуктовий магазин, я був шокований порожніми полицями – не було ні молока, ні м’яса, ні сиру, лише кілька банок із ріпою чи квасолею. Відсутність вуличного освітлення робила Варшаву сірою, похмурою і депресивною. Господар, якого я жив, професор математики з Варшавського університету, взяв мене на заходи, присвячені Катині, які відбувалися на Повонзківському цвинтарі в День Усіх Святих. Багато людей із лампадками зібралося перед великим гранітним хрестом із коротким написом: «1940». Ця дата була промовистим символом польського опору, нагадуючи про вбивство офіцерів, коли Катинський ліс ще належав росіянам, а не через рік чи пізніше, коли ці території були окуповані німцями.

Пройшли роки відтоді, як я слухав промову Путіна в Катинському лісі, і мене вразив ще більш істотний символ тих злочинів: напівсхований у плиті дзвін, що висів біля стіни пам’яті. Коли він задзвенів у той день, здавалося, що земля навкруги здригнулась. Він  дзвенить до цих днів, вшановуючи пам'ять загиблих поляків. Його приглушений звук має також нагадувати нам, що Україна, Польща і вся Східна Європа не можуть існувати окремо – що Захід мусить рішуче об’єднатись у своєму прагненні дати вільній та відкритій системі можливість вистояти.

***

Текст написано для проєкту «Dla Polonii», який фінансує Канцелярія голови Ради міністрів РП у рамках конкурсу «Полонія і поляки за кордоном 2021 р.» Публікація відображає лише погляди автора і не представляє офіційну позицію Канцелярії голови Ради міністрів РП.

Аллен Пол,
американський письменник і журналіст, автор трьох книг про Катинський розстріл, серед яких книга «Катинь: Сталінська різня і тріумф правди», яка наробила шуму й отримала нагороду. Відзначений у 2007 р. Командорським Хрестом Ордену «За заслуги перед Республікою Польща» за «особливий внесок у діяльність, пов’язану з відкриттям і популяризацією правди про Катинський злочин».

На фото: Катинський вузол – руки жертви, зв’язані за спиною.
Фотографія зроблена в 1943 р. Під час ексгумації тіл польських офіцерів, розстріляних НКВС у Катині в 1940 р. Public domain.