Двох бійців Небесної сотні проводжав 22 і 23 лютого Луцьк. У суботу тисячі людей провели Сергія Байдовського в останню путь на малу батьківщину – Нововолинськ, у неділю Василя Мойсея поховали на Меморіалі вічної слави.

Усе місто об’єдналося в молитві та скорботі за загиблими. Люди приходили до Свято-Троїцького собору з квітами та свічками, крізь сльози вигукували героям Небесної сотні та їхнім батькам «Слава!». У вічну путь загиблих проводжали родини та друзі, бійці Волинської січі, Самооборони, Правого сектора та десятки тисяч лучан.

Владика Михаїл говорив про жертовність, любов і прощення. Говорив щиро, з болем та надією на те, що востаннє ховає невинно вбитих. Але раз у раз на площі так само щиро лунало: «Смерть ворогам!».

«Нація, яка не готова посилати своїх синів на смерть, не виживе,» – такий вислів поширив на своїй сторінці Сергій. А за кілька днів він із такими ж хлопцями став героєм на доказ своїх слів. А ми не були готові і ще довго будемо оговтуватися від того, що наші сучасні герої не проживуть довгого і щасливого життя, не виростять дітей, не матимуть спокійної старості, не відчують смаку перемоги.

Я ніколи не забуду сліз, яких не стримували хлопці у формах із Волинської січі та Правого сектора. Ніколи не забуду, як мати Василя обіймала побратима свого сина, стояла перед ним на колінах і просила його стати своїм синочком, просила заповнити ту пустку, яка лишилася після смертельного пострілу.

«Вибачте. Я всіх вас люблю,» – такими були останні слова Василя. Ні, Василю, ні, Небесна сотне, це ви нам вибачте, що ми так мало зробили, щоб уберегти вас. Вибачте, що вам довелося померти, щоб ми жили вільно і гідно. Вибачте, що ви прожили таке коротке життя. Дякуємо і пробачте нам, що ми були на крок позаду вас.

Відтепер слова українського гімну вже не будуть пустим звуком. Відтепер нового значення набирають слова «Героям слава!» Відтепер ми всі в боргу перед тими, хто за нашу свободу поклав тіло. Тому що душа і совість у цих хлопців чисті.

Я хочу вірити, що бійці Небесної сотні стануть нашими ангелами, які захищатимуть нас від усього лихого. Я хочу вірити, що ми зуміємо вшанувати їх на сотнях вулиць та майданів, що в кожному місті буде чудовий пам’ятник їхньому героїзму. Я хочу вірити, що кожного року ми запалюватимемо свічку пам’яті про їхню жертву. І хочу вірити, що наші герої справді не вмирають.

А ще я дуже хочу, щоб ми ніколи, ніколи не забували про їхню жертву. Хочу, щоб кожен політик, який вирішить сісти у зручне крісло в гарному кабінеті, складав присягу на вірність Небесній сотні. Хочу, щоб кожен із нас узяв на себе обов’язок творити ту країну, за яку своє життя віддала Небесна сотня. Інакше ми будемо не варті своїх героїв.

Дякую, Небесна сотне, і дай нам Боже сил тебе не зрадити!

Олена СЕМЕНЮК, фото автора