Кожен ювілей – це ще один привід підсумувати пройдене, скласти плани на майбутнє та згадати, із чого все починалося. Точкою відліку ми у «Волинському моніторі» звично називаємо перший номер, який вийшов 16 липня 2009 р. Проте історія нашого часопису почалася значно раніше.
Віддаючи до друку вже 300-й номер «Монітора», ми попросили Валентина Ваколюка, головного редактора газети, очільника Товариства польської культури на Волині імені Еви Фелінської, пригадати, коли в нього виникла ідея заснувати газету.
«Усе почалося в Павлівці у 2003 р., коли президенти України й Польщі Леонід Кучма та Олександр Квасневський відкривали пам’ятник українсько-польського примирення», – згадує Валентин Ваколюк. За його словами, тоді до Павлівки, хоч заходи безпеки й були безпрецедентними, приїхало багато людей з України, Польщі та інших країн.
«Було спекотно. Багато людей, багато охорони. І тоді до нас хтось підійшов і каже: «Які ви поляки? Ми ж вас знаємо, ви з Луцька. Навіщо це все робити? Які тут поляки були? Тут поляків ніколи не було. І різні ніякої не було», – розповідає голова ТПК. – Я був вражений. Виявляється, нас тут ніколи не було».
«Я зрозумів тоді, що люди просто не знають історії. Подумав, що дарма ми не експонуємо своєї діяльності. Про нас, поляків, які тут жили, ніде не було інформації. Мені стало гірко, що за якісь 60 років пам’ять стерлася і про цілий пласт народу, який тут жив, мені тепер кажуть, що його тут не було», – ділиться роздумами Валентин Ваколюк.
Розповідає: коли поверталися з Павлівки, в автобусі почалися песимістичні думки й сумніви щодо того, навіщо це все було робити, що воно нікому не треба і мертвих уже не повернеш. Хтось навіть запитав: «А що, тут дійсно стільки людей побили, як кажуть?» Самі поляки, приїжджі, щоправда, не волинські, себе про це запитували. Вони ще й розмовляли російською. Це була збірна делегація. Автобус тоді, здається, організувало Генеральне консульство РП у Львові».
«Із того часу мене не полишала думка, що треба інформувати. До того ж я побачив, як у Павлівці люди швидко розібрали газету «Lwowskie Spotkania», привезену Боженою Рафальською. У Львові вже проводили якісь круглі столи, а на Волині цього всього не існувало. Все йшло від непоінформованості, нерозуміння та нашого небажання самоекспонуватися», – зазначає головний редактор «Волинського монітора».
Додає: «Якогось оптимізму в цій ситуації додавав спогад про те, як після меси, яка проходила під палючим сонцем, ми пішли шукати воду. Її не вистачало. До одного з наметів, у якому продавали воду, в якийсь момент одночасно підійшли упівці й аківці у формах. І раптом вони почали по-джентельменськи поступатися одне одному місцем у черзі. Усі швидко самоорганізувалися і стали по черзі брати воду. А потім, втамувавши спрагу, знову розбрелися по своїх групках».
Коли в Луцьку відкрили польське консульство, Валентин Ваколюк одного разу порушив питання газети польської меншини під час розмови з Генеральним консулом Войцехом Галонзкою. Дипломат запитав, чи є редакція, готова її видавати. На тому справа й затихла, бо редакції не було.
Проте згодом ідея назріла знову. Новий Генеральний консул Томаш Янік теж запитав передусім про команду журналістів. Говорили і про мету, потенційних читачів, територію розповсюдження. Тоді до Луцького консульського округу входили Волинська, Рівненська та Житомирська області, і саме на цій території початково планували розповсюджувати газету.
«Саме з подачі Томаша Яніка видання, яке від початку вбачалося як польськомовне, було засновано як двомовне. Тоді ми почали у співпраці з «Волинською газетою» видавати додаток «Gazeta Wołyńska». Фінансово перші його номери підтримало консульство, а згодом концепцію підтримав фонд «Допомога полякам на Сході». Через деякий час знайшлася команда й ми зрозуміли, що можемо як окрема редакція творити цілу газету», – розповідає Валентин Ваколюк.
У всій цій історії знову з’явилася Павлівка. Тоді, у 2008 р., одна українська журналістка, висвітлюючи вшанування в цьому селі жертв Волинської різні, написала, що в поляків не вистачило часу чи бажання помолитися за вбитих українців. «А ми в той час, коли вони поверталися до Луцька, пішли з лампадами на православний цвинтар. Тоді я знову зрозумів, що треба робити свою газету», – згадує редактор.
Сьогодні наше видання виходить у рамках проєкту «Польські медіа в Україні 2021–2022», який реалізує фонд «Свобода і демократія» за фінансової підтримки Канцелярії голови Ради міністрів РП.
Редакція моніторить життя польської спільноти в Україні та польсько-українські відносини, розповідає про життя регіону, історію та культуру.
І наостанок кілька слів від нашого головного редактора про походження найменування газети: «Походить вона від назви низькобортного, добре озброєного військового корабля – монітора. У міжвоєнний період білоруськими річками ходили радянські катери, які розвозили пропагандистські матеріали. Вони перестали це робити, коли спеціально побудовані в Гданську монітори доставили на радянсько-польський кордон і спустили на воду. Царювання більшовицького річкового піратства в цьому регіоні завершилося, коли тут почали патрулювати монітори».
ВМ
