25 років тому, 6 лютого 1989 року, у Варшаві почалися переговори за Круглим столом. Закінчилися вони 5 квітня підписанням угоди між владою та опозицією.
Круглий стіл мав шанси стати символом національної єдності, але так не сталося. Сьогодні цю подію одні оцінюють як великий успіх, інші – як національну зраду. Перші ідеалізують Круглий стіл, зазначаючи, що без нього не були б можливими демократичні зміни. Другі говорять про змову проти суспільства, а також про те, що він не привів до декомунізації та люстрації. На думку багатьох істориків,мирна передача влади в Польщі стала прикладом для інших країн цього регіону.
З огляду на річницю польського Круглого столу та на протести в Україні, останнім часом часто говорять про використання Україною польської моделі ведення переговорів. Однак обставини, які склалися в наших країнах, у 1989 році в Польщі та в 2014 році в Україні, різні. Крім цього, традиція ведення діалогу за Круглим столом з метою знайти вихід зі складної ситуації є традицією європейською. Натомість політична культура в Україні має постімперіалістичний характер, згідно з яким прояви суспільного незадоволення традиційно ігноруються.
Попри все представники української влади й опозиції здійснили спробу переговорів, хоч вона й не увінчалася успіхом. Імовірно, обидві сторони поки що не готові шукати компроміс. Так само, як не готові визнати існування третьої сторони – Майдану.
Наталя ДЕНИСЮК
Єжи Клосінський, головний редактор видання «Tygodnik Solidarność»:
Як відомо, порівнювати нелегко. Але, що здається мені схожим у сьогоднішній ситуації в Україні та в Польщі часів круглого столу? Існує бажання суспільства вирватися з лещат олігархічної системи, котра підпорядковується інтересам Росії. У 1989 р. існувала згода СРСР і США на самостійне формування владою й опозицією нового устрою в Польщі. За круглим столом досягнуто порозуміння, яке де-факто воно давало гарантію, що колишні можновладці не втратять впливу, а здатність суспільства дієво впливати на владу буде обмеженою. На той час це був певний перелом, який полягав у тому, що обидві сторони конфлікту можуть спільно погодитися на мирне співіснування. Проте стратегічна помилка полягала в тому, що таке співіснування потрактували як довготривале. 25 років потому видно, що втрати суспільства від такої угоди величезні. Тому важливо, щоби помітне сьогодні в Україні пробудження суспільства набуло інституційних форм, наприклад, у вигляді представницьких органів вільного суспільства на всіх щаблях державної влади.
Ґжеґож Наумович, історик:
Нинішні події в нашого східного сусіда допровадили до того, що серед політиків з’являються думки про обґрунтованість потреби «прищепити» Києву ідею Круглого столу. Звичайно, в Україні потрібний діалог між прихильниками президента Януковича й опозицією, тому що його відсутність призведе до ескалації напруги. Українці можуть скористатися ідеєю Круглого столу і досвідом Польщі, але повинні пам’ятати про загрози, пов’язані з трансформацією, і вчитися на наших помилках. «Солідарність» у багатьох аспектах не виконала завдань, які несподівано швидко постали перед опозицією. Можна згадати хоча б про фатальну за наслідками приватизацію або непритягнення до відповідальності представників тоталітарного апарату. Чи українська опозиція здатна подолати виклики? На це питання сьогодні ми не можемо відповісти. Натомість знаємо, що ситуація дозріла до змін, які видаються неминучими. Опозиція налаштована рішуче, а на її підтримку лунають слова у Європі та світі.
Рафал Дзєнцьоловський, журналіст видання «Gazeta Polska»
Прийнята в 1989 році формула круглого столу, тобто порозуміння основної частини польської опозиції з комуністичною владою з метою виходу з політичної безвиході та глибокої економічної кризи, яка охопила ПНР, була від самого початку викликана слабкістю обох сторін. Потрібно пам’ятати, що влада комуністів, котра в Польщі завжди спиралася на російське домінування, на «російські багнети», в результаті змін і кризи в самому СРСР втрачала свою опору і єдине реальне право на правління. Проте водночас опозиція не мала достатніх сил, щоб самій взяти владу в країні. Тому круглий стіл був компромісом і, як пізніше виявилося, компромісом, котрий дозволив комуністам запровадити таку формулу трансформації країни, за допомогою якої вони гарантували собі політичне домінування на довгі роки та отримали найбільші вигоди від економічних змін.
Для України, яка на мою думку, переживає зовсім інший історичний момент, перебуває в інших політичних обставинах і має дуже сильний і наростаючий суспільний опір, круглий стіл може стати ймовірним зразком тільки як постулат про необхідність розмов і переговорів стосовно політичних, суспільних та економічних змін. Проте в жодному разі формула компромісу не повинна обмежувати рішучості та волі до глибоких змін, таких, які дадуть українському суспільству впевненість, що вкотре не буде змарновано його ентузіазм і надзвичайну готовність до самопожертви. Найважливішим є не змарнувати тієї надії, яка сьогодні об’єднує українців у боротьбі за гідність.
