Жителі Любліна не могли відреагувати інакше – вже вкотре вони підтримали своїх українських сусідів, організувавши фестиваль LEK – Люблінський культурний Євромайдан. Неділя, 26 січня 2014 року, в люблінському Центрі культури була насичена польсько-українськими акціями і набула синьо-жовтих барв.

 

Декілька сотень осіб підтримало київський Євромайдан, взявши участь у недільному фестивалі. Я також приєдналася до цієї акції, не лише як кореспондент «Волинського монітора», але й як польська патріотка, солідарна зі східними сусідами. Серед них – мої знайомі, яких у Любліні стає все більше. Захід спонтанно організували Центр культури та Майстерня культури. «У засобах масової інформації ми слідкували за тим, як загострюється ситуація в Україні. Несподівано Мілош Зелінський запропонував нам виступити з акцією підтримки. Ми розпочали пошуки людей, які би згодилися нам допомогти, і виявилося, що багато хто прагне нас підтримати. LEK – це наша спільна справа,» – розповіла мені Марія Артемюк, співорганізатор цієї акції. На питання про подальші плани розвитку фестивалю вона відповіла: «Постійно збираємо засоби для надання першої медичної допомоги, одяг, їжу і кошти, які передамо в Україну. Відбудуться також аукціони, присвячені Євромайдану. Окрім цього, ми також прагнемо задіяти владу Любліна у справі допомоги українцям».

 

Недільну акцію допомогли організувати волонтери. Вони роздавали програмки, листівки, синьо-жовті стрічки, прапори, надавали інформацію і були співорганізаторами. Один із них, Томек, котрий навчається на східноєвропейській спеціальності, висловив свою солідарність з українцями: «Я прагнув, прагну і завжди буду прагнути підтримати українців і Східну Європу, оскільки ми маємо спільне культурне коріння. Сильна Україна – це також сильна Польща і те, що вигідне для України, вигідне також для Польщі. Крім підтримки України, прагну показати мешканцям Любліна, що потрібна допомога і разом ми можемо зібрати те, що необхідне учасникам акцій протестів». Серед різноманіття польсько-українських заходів Томек провів мене по Центру культури, заохочуючи взяти участь у тій чи іншій акції.

 

На фестивалі були присутні також представники громадських організацій, які борються за права людини, – «Amnesty International» і «Homo Faber». Вони збирали підписи під петицією «Свобода демонстрацій в Україні» і фотографували осіб, які вирішили звернутися з коротким посланням до учасників протестів. На наметах організаторів були вивішені гасла «Ми з вами» чи «Не здавайтеся, тримайтеся!» та інші. Як представник «Волинського монітора», я також написала слова підтримки від себе і від редакції.

 

Активну участь у фестивалі брали науковці, журналісти, митці, політичні та громадські діячі. Під час кількагодинної дискусії «Як зрозуміти і допомогти Україні» всі охочі, в тому числі глядачі, могли висловити свою думку про актуальні події на Україні. Учасники зустрічі обговорювали теми з історії, культури, політики, міжнародних відносин, сперечалися і дивилися пряму трансляцію з Євромайдану. Особливими гостями стали українці з різних міст, що брали участь в акціях протесту. Велика група людей приїхала зі Львова, щоб розповісти про ганебні вчинки «Беркуту» у цьому місті. Інколи доходило до гострої суперечки, хоч не обійшлося без пафосу і сліз зворушення. «В українців відбирають те, що поляки мають щодня, – демократію. Ви можете нарікати на Туска і Коморовського. Ми, після 16 січня, не маємо такої можливості», «Саме зараз ми будуємо польсько-українські відносини на наступні кілька десятків років», «Розмова про те, що буде, стає небезпечною», «Поляки, будьте нашими послами в Європі!», «Це жахливе слово – «війна», бо за нею стоїть кровопролиття. Достатньо й того, що ви розповідатимете про це. Тому прошу вас – розмовляйте про події на Україні,» – такі слова лунали з вуст учасників дискусії польською та українською. У залі була атмосфера суму, неспокою, невпевненості, але й надії.

 

У Центрі культури відбувалося також чимало інших акцій: декламація української поезії, виступи жонглерів, вогняне шоу, перегляд українських новин, відеозйомка людей, які читали «Заповіт» Тараса Шевченка. Серед присутніх я зустріла Антона, випускника історичного факультету Люблінського католицького університету, який нині вивчає слов’янську філологію. Хлопець кілька днів тому повернувся з київського Євромайдану і знову збирається у столицю своєї держави. Я розпитала його про враження від Євромайдану:

 

– У Києві тривожно – міліція застосовує зброю. З іншого боку, видно відродження народу. Люди зранку стають на молитву, чого раніше не було. Неважливо, священик якого обряду веде молебень – православного чи католицького. Майдан триває і буде тривати, люди не відступлять.

 

– Багато експертів із Польщі вважає, що в Україні нічого не зміниться. Попротестують і все. Що ти думаєш на цю тему?

– Я вважаю, що все-таки багато що зміниться. Раніше влада стверджувала, що протестує тільки Київ, а тепер протестують усі, навіть Східна Україна. Футбольні фанати підтримали Євромайдан і вийшли на вулиці. Це все набирає обертів, президент переляканий. Ми пішли далеко і тепер необхідно змінити всю систему. Люди усвідомлюють, що повернення назад уже немає.

 

Після обіду розпочалась вечірня програма. Відбувалися постановки і концерти, під час яких лунали ностальгійні пісні про свободу, краще майбутнє, боротьбу і надію. Вони викликали радість, однак усі швидко поверталися до болючого питання «що далі?». Після сповненого оптимізмом дня, учасники й організатори розійшлися по своїх домівках. Дехто швидко забув про піднесення, яке панувало цього дня, інші взялися за підготовку матеріалів до своїх газет, а ще інші, зокрема, українці, які перебувають у Польщі, безсумнівно, далі переживають за долю своєї країни.

 

Аґнєшка БОНДЕР