Ненавиджу святкувати свій день народження. Завжди намагаюся його якось приховати. Насамперед незграбно в налаштуваннях у фейсбуку.

Потім виявляється, що я клацнула не там і на світло денне вилазить правда про мій день народження, а біля мого прізвища на чужих профілях з’являється кретинський подаруночок, нав’язуючи іншим необхідність неодмінно мене привітати. Лише раз я отримала цікаві побажання: «Усього найкращого і щоб твої вороги померли швидше, ніж ти». Оце конкретно! Не люблю днів народження, бо почуваюся старою. Хоча в 39 років організм ще не надто біологічно зношений. Щоправда, анаболізм уже переважає над катаболізмом й організм починає під’їдати власні резерви, але душі чужі метаболічні процеси. Душа хоче залишатися молодою. І жодна нестача колагену їй не заважає.

Але я люблю, коли мене запрошують на чужі дні народження. Недавно мала нагоду бути на одному такому, на десятилітті. Ювіляр був гідний. Знаю його вже три чи чотири роки. Не пригадую, скільки точно, але пам’ятаю, що перший контакт із ним найприємнішим не був. Якесь побіжне привітання, а потім, під час обміну думками, вигук «бабо!», який я пустила мимо вух, списавши це на барвисту мову співрозмовника. Проте наступні три роки нашого знайомства – це все зовсім інша історія. Чого ювіляр досягнув за свої 10 років життя, це ви вже самі дізнавайтеся з інших статей цієї газети. А я напишу, чого я досягнула завдяки ювіляру.

Ювіляр, якому тільки 10 років, – це ще шмаркач. Він звертається до інших на ви або по батькові. А мені, майже 40-річній, він нагадав роки навчання в ліцеї, коли я із запалом писала твори з польської мови на відмінно. Кожен текст був для мене як забіг на 100 метрів для Усейна Болта – або буде найкращим на доріжці на п’ять із плюсом, або хочу двійку і сходжу з дистанції перед фінішом. Завдяки ювіляру я можу часом написати щось у стилі «мистецтво заради мистецтва», «задля слави» або «собі та музам».

Ювіляр познайомив мене з людьми, які допомогли моїй організації. Нібито цьому парубчаку тільки 10 років, але саме завдяки йому мені довірили проєкти, які я обожнюю. Пацан – говорять у нас, а я з ним годинами розмовляю про суєтність всесвіту і старих поляків. І скажу вам правду: мені не раз кортить сказати йому пару лагідних. Хочеться дати йому мільйон порад і поправити щось у ньому на краще. Однак я цього не роблю, бо знаю, що цей парубійко є таким, яким є, і за це я його люблю. Завдяки йому я стала активною полькою в Україні. Маю тут таку собі міні-Польщу. Маю близько поляків і місце, щоби з ними поговорити. Ну, і маю друзів, яких люблю і які мене люблять (до цього можна написати тільки позитивний коментар). Цей 10-річний удочерив мене в польську сім’ю в Україні. Він переконав мене, що я маю бути частиною польського середовища за кордоном, і я хочу, щоб мене там прийняли й мені довіряли.

Цей ювіляр – «Волинський монітор». Цього року він відзначає своє десятиріччя. Ваколюк і Денисюк – це не просто співзвучні прізвища. Це саме ті особи, про яких я пишу. Це редактори й організатори ювілею, на якому я була гостею. Під час святкової церемонії міністр вручив їм Золоті Хрести Заслуги за видатний внесок у полонійну діяльність. Доводжу до відома громадської думки, що ані перший, ані друга, хоч ніби й «полоністи», не розуміли, що отримали найвищу польську цивільну відзнаку. Під відзнакою для них підписуюся обома руками.

Була колись така польська комедія «Хлопці не плачуть», а в ній діалог: «Ти був колись в Америці? Ні, але я знаю одного, хто там був». Я на орден не надіюся, хоч визнаю, що він приємно полоскотав би моє его! Зрештою, Валентин Ваколюк колись сказав, що «таким, як я, не дають». Проте можу сміливо сказати, що знаю когось, хто такий орден отримав. І я цим пишаюся.

Заявляю, що ця стаття – не заказуха. По-перше, заказуха коштує більше, ніж гонорар за цей фейлетон, а по-друге, все написане вище – правда. Навіть те, що я не любила головного редактора, а його заступниця й донині напрягає мене різними уточненнями до моїх текстів.

Ева МАНЬКОВСЬКА,
Українсько-польський союз імені Томаша Падури в Рівному

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ЗАГАЛЬНОАФРИКАНСЬКИЙ ДИКТАНТ ІЗ ПОЛЬСЬКОЇ МОВИ

РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: СТАРТАП НА РІВНІ B2

РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: БЛОНДИНКА НА ПОЛЬСЬКИХ БЛЯХАХ

РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: КИМ ТИ Є? СТАРИМ ПОЛЯКОМ

РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ДИКТАНТ-ШОУ «ПО-ПОЛЬСЬКЄМУ»

РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ВІДЛИГА

РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ЧАС ПОМСТИ

РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: УЯВНИЙ БАНДЕРІВЕЦЬ

РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: НЕВИДИМІ КОРДОНИ

РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: НА ГРАНИЦІ (ПРАВА)

РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ВОІСТИНУ БЕЗВІЗ!

РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ДВА МІСЯЦІ СВОБОДИ

РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ОРГАЗМ НА КОРДОНІ

РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ВЕРНУТИСЯ ЧИ НЕ ВЕРНУТИСЯ – ОСЬ ПИТАННЯ