Тетяна Мялковська – художниця, керівник дитячої художньої студії «П’ятерня», а також парафіяльної художньої студії у монастирі Василія Великого міста Луцька.
– Cтарий рік ми проводили побажаннями, щоб усе погане залишилося в старому році, а все краще перейшло у новий рік. Що Ви взяли із собою у новий рік?
– Виставку ікон на склі, написаних у парафіяльній художній студії при монастирі Василя Великого у Луцьку. Авторами робіт були діти і молодь з організації практикуючих свідомих християн «Українська молодь – Христові».
– У художній студії лише греко-католики чи є також представники інших конфесій?
– Немає акценту лише на греко-католиках. Це благодійна праця і в студії щонеділі безкоштовно можуть займатися діти різних віросповідань.
– Ви малювали ікони на склі. Але ж такі ікони не характерні для Волині...
– Ікона на склі специфічна і не можна говорити, що у нас, на Волині, таких не було. Найбільш характерні вони для Центральної України, Гуцульщини, Галичини, Лемківщини.
– Хто реалізовував проект?
– Над проектом працювала ціла група. Я була куратором, виконувала організаційні функції. Майстер-класи проводила іконописець Галина Черниш, котра пише сакральні картини на склі. 40 ікон «студійців» експонувалися в греко-католицькому і також в православних храмах Луцька, а потім була велика презентація їх та Каталогу в Острозькій академії. Це трапилося на Великдень, в 2011 році, і на заході були присутні представники 5 різних конфесій. Відкривав виставку ректор академії, а також були мистецтвознавці, краєзнавці, історики, голови спілок художників Волині й Рівненщини, художники, студенти. Виставка експонувалась в Острозі упродовж двох місяців, після чого була перевезена в Литву, де її приймали у греко-католицькому монастирі Вільнюса, у греко-католицьких храмах, українському консульстві, Науковій бібліотеці Вільнюса, виставковій залі. Потім виставка переїхала до Польщі.
– Чому саме Литва?
– Литва є дуже мистецькою державою, там цінуються будь-які народні промисли. Литовці дуже люблять витинанки, ручну іграшку, ткацтво, кераміку. Країна чимось схожа на Полісся. Але є також моменти ахроматизму, стриманості, їхній живопис більше графічний, витинанки, роблять лаконічніші: білі, біло-сірі. Наші ж ікони кольорові, яскраві, як і наші писанки та вишиванки. Тому для литовців презентація була достатньо екзотичною. Хоча отримали багато позитивних відгуків.
– Що для них було цікавим?
– Християнство в українському народному сприйняті. Народна ікона на склі – це своєрідний діалог з Богом. Кожен може її зробити собі до хати і немає у цьому страху.
– Такі ікони признають? Їх освячують?
– Це питання достатньо провокаційне і відповідь не є однозначною. Молимося не до ікони, а до Бога. Освятити можна навіть «Снікерс» на Великдень і з вірою його з’їсти. Є певні народні ікони, які цілком можуть бути освяченими, і їхнє місце в храмах, а не лише в музеях чи хатах.
– Коли відбулася виставка у Польщі?
– Навесні та влітку 2012 року. Спочатку ми зробили свою виставку і впродовж двох місяців її експонування провели майстер-класи у Холмі для польських дітей і дорослих. Було 2 групи по 20 людей у кожній. Згодом до наших робіт долучили ще 40 польських ікон. Тоді вже зробили спільну виставку в двох залах, де можна було простежити дорогу ікони, як вона змінювалася. В іконах пограниччя помітна схожість і розбіжність, оскільки кордони змінювались, а святі, обряди, події, апостоли залишалися ті ж самі.
– Україна, Литва, і Польща… Така троїстість – це відроджена форма спільного культурного простору Першої Речі Посполитої?
– По-перше, Польща і Литва – найближчі сусіди, по-друге, в них присутня спільна тема. У Польщі «писана на склі» ікона є традиційною. Нам було цікаво не лише продемонструвати свої роботи, а ми хотіли ще підняти культурні пласти пограниччя, вивчити народну ікону, оживити, доповнити і примножити наш проект.
– Якою була осінньо-зимова виставка у Варшаві?
– Програма у Варшаві передбачала дві з половиною години майстер-класів у Будинку культури для українських і польських дітей, греко-католицької громади та українців у Варшаві. На заході були присутні представники різних конфесій: православні та греко-католики. Польську експозицію представляв Ришард Карчмарський. На базі його студії і галереї в Холмі проводився наш майстер-клас. Виставка підтримувалася Посольством України у Варшаві, а також українським Генеральним консульством у Любліні і Генеральним консульством Польщі у Луцьку. На виставці були автори з Польщі та України. Майстер-класи проводила Галина Черниш, я та Сергій Корсай. Асистувала, перекладала й була учасницею виставки з українського боку Анна Савицька.
– Виникала потреба у перекладачах?
– Навчаючи польських дітей, ми використовували польську мову, вставляючи українські слова. Через 15-20 хвилин діти вже розуміли ці слова. У Варшаві один хлопчина, що дуже перейнявся всім тим дійством і Україною, питав, як буде «Boże Narodzenie» українською, що у нас є такого на Різдво, чого немає у них, що таке «кутя». Півтори години він від нас не відходив, як і решта дітей. Ми їм розповідали про дідух, про кутю, про Водохреще, про те, як купаємось у січні в ополонках. За дві години вони пізнали пласт української культури.
– Ви казали про зацікавленість і допомогу польських і українських консульств та посольств.
– Представники української амбасади прийшли на виставку 14 грудня і були дуже здивовані, що усе було виконане у повному обсязі. 10 січня нинішнього року у приміщенні Посольства України в Польщі була відкрита ще одна виставка із відібраних українських робіт. У ній взяли участь представники посольства, журналісти, викладачі університету, представники православної церкви, український посол в Берліні та консул з Любліна. У лютому виставка переїде до Любліна.
– Тобто це є виставка-візитівка? На даний момент вона доступна для всіх бажаючих?
– Виставка не є відкритою, тому що вона не знаходиться ні в приватній галереї, ні в музеї, де доступ є вільним. Вона перебуває в амбасаді, яка знаходиться під охороною. Але всі делегації, працівники та будь-який українець, котрий живе у Польщі, можуть вільно відвідати виставку.
– Ви проводили у Варшаві майстер-класи для працівників українського посольства та їхніх дітей. Учасники майстер-класу реально зацікавились іконами?
– Нам навіть забракло матеріалів, тобто виявилось значно більше бажаючих, ніж ми розраховували.
– Як Ви вважаєте, працівники посольства шукали якусь «родзинку» у «нудному» житті дипломата?
– Це було після роботи, вони могли піти і додому, але вони лишалися. Перед майстер-класами молились. Є спеціальна молитва від Святого Луки, яку читають перед написанням ікон. Ті, хто не міг брати участь у силу певних обставин чи обов’язків, приходили час від часу і підглядали, щоб потім собі намалювати. Я отримала від посольства також запрошення привезти виставку писанок і провести майстер-клас по писанкарству перед Великоднем.
– Ви допомагаєте дипломатичним представництвам реалізувати їхню зовнішню політику...
– Можна тільки радіти, коли культура і мистецтво є складовою міжнародної політики. Ми не готові були б працювати без фінансової і моральної підтримки. Тому дуже завдячуємо польському консульству, яке допомогло із транспортом та митницею. Також вдячні польській стороні, яка нас прийняла.
– Хто Вас підтримує на Волині?
– Тільки церква і наші особисті дії. Нинішній проект ми повністю фінансували самі. Було виділено 10 тисяч гривень з монастиря на Каталог та матеріали. Раніше продали на аукціоні роботи і заробили частину коштів.
– Що Вам заважає будувати, у символічному значені, власний Дім і свою Країну?
– Мені заважає агресія, нетерпимість і правовий нігілізм у державі. Єдине, чого б я дуже хотіла, щоб об’єднувалися свідомі люди і справжні патріоти: мудрі, котрі готові творити економіку з культурним підґрунтям. Адже у нас надзвичайно багаті духовний та культурний пласти, талановиті дорослі та діти. Проте це абсолютно не цінується. Проектом я б хотіла звернути увагу на кілька речей: на Україну, як на державу, та на наші спільні, сусідські історичні і культурні надбання.
Розмовляв Валентин ВАКОЛЮК
