У Луцьку 13–14 квітня проходив міжнародний фінал двох дзеркальних декламаторських конкурсів з української і польської поезії та прози.
Уже тринадцять років підряд у Любліні відбувається Загальнопольський декламаторський конкурс української поезії та прози. Із 2008 р. його головний організатор, Центр культури в Любліні, за допомогою Товариства польської культури імені Тадеуша Костюшка, Луцької міської ради, Генерального консульства РП у Луцьку та інших інституцій, щороку проводить Декламаторський конкурс польської поезії та прози для мешканців України. З моменту започаткування в Луцьку цих дзеркальних змагань фіналісти обох конкурсів беруть участь у міжнародному фіналі – Польсько-українських зустрічах майстрів слова, які проходять по черзі в Любліні та Луцьку. Цього року гостей приймав Луцьк.
Програма ХІ Польсько-українських зустрічей майстрів слова як завжди була насиченою. У перший день усі охочі могли подивитися монодраму Лариси Кадирової «Не плачте за мною ніколи» за прозою Марії Матіос. Акторка, яка, до речі, була членом журі конкурсу, перетворила виставу на інтерактивне дійство. Завдяки цьому глядачі не тільки пізнавали діалектну лексику, якою послуговувалася її героїня, але й співпереживати їй у роздумах про життя та смерть.
Вистава урочисто розпочала міжнародний фінал. Після виступу Лариси Кадирової учасників привітали секретар Луцької міської ради Григорій Пустовіт та Генеральний консул РП у Луцьку Вєслав Мазур.
Далі на учасників чекали конкурсні виступи, які відбувалися протягом двох днів. Вони також мали змогу взяти участь у майстер-класах з акторської майстерності, котрі провела акторка, логопед, викладач сценічної мови та член журі конкурсу Барбара Міхаловська-Розгін.
На завершення зустрічей відбувся гала-концерт «Україна і Польща, писані словом». Серед переможців конкурсу – Юрій Дмитрук із Луцька (І місце) та Зузанна Домбровська зі Скаржисько-Камєнної (І місце), Владислав Гаврилюк із Любліна (ІІ місце), Олександра Возняк зі Скаржисько-Камєнної (ІІ місце), Андрій Шафранський та Віталій Ковч із Луцька (обоє ІІ місце), Юлія Урбанська з Любліна (ІІІ місце), Миколай Остапчук із Ковеля (ІІІ місце) та Олександр Ожеховський із Луцька (ІІІ місце).
Обидва конкурси вже мають свою традицію. Можна помітити також широку географію учасників, їхній вік (цього року найстарша учасниця мала 69 років) та спектр творів, які вони обирають для декламації.
Владислав Гаврилюк – українець із Чернівців, проте нині навчається та проживає в Польщі. Він читав твори українських авторів – Тараса Шевченка та монолог невідомого автора. «Шевченка знаю з дитинства, а монолог, який я знайшов у просторах Інтернету, був мені близький», – розповів Владислав. У відповідь на запитання, чи, готуючись до конкурсу, якось переоцінив творчість Шевченка, зазначив, що сприймає поета як людину трішки божевільну, геніальну, але інколи не праву.
Юлія Урбанська, учениця ліцею в Любліні, декламувала тексти Любові Якимчук та Галини Крук. Вона вперше брала участь у конкурсі. Саме завдяки йому почала пізнавати українську літературу: «Я мала проблему з тим, що вибрати, але все ж обрала сучасну українську поезію. Вона розповідає про те, що відбувається зараз, тому можу більше це зрозуміти. Я не сподівалася, що українська поезія так мені сподобається. Раніше я читала переважно польську та британську поезію і навіть не задумувалася над тим, що в українській є якісь інші імена, ніж Шевченко». Конкурсантка також зазначила, що їй ніхто не допомагав обирати твори для декламування: «Я керуюся принципом, що текст має передусім пасувати мені та саме я мушу його знайти й відчути, бо тільки тоді можна бути щирим і донести те, що, можливо, хотів донести автор».
Учетверте на конкурсі була Ніна Макуха з Полтави. Вона підкреслила, що для себе відкрила насамперед імена сучасних польських авторів, які пишуть прозу: «Якщо перші два роки я обирала класику, Шимборську, Жміховську, Мілоша чи Міцкевича, то зараз це Масловська, Гутнік та інші».
Не вперше пробувала свої сили на конкурсі й Дарина Хижняк. Вона навчалася на полоністиці в Луцьку і вже кілька разів проходила у фінал. На запитання, що завдяки конкурсу їй вдалося щось переосмислити, відповіла, що по-іншому тепер розуміє, як потрібно презентувати матеріал, як пройнятися твором. Зазначила, що майстер-класи, які відбуваються під час конкурсів, дуже допомагають не тільки в декламації, але й у повсякденному житті. «Цього року я здивувала всіх і саму себе – я взяла дитячу літературу, тому що хочу подарувати усмішку і собі, і людям. А на початку це були класики без усвідомлення того, про що ти говориш», – поділилася своїм досвідом Дарина Хижняк.
Про важливість майстер-класів з акторської майстерності, що проходять під час таких конкурсів, говорила також Олександра Вахрамєєва з Рівного. Вона вивчає польську мову в Українсько-польському союзі імені Томаша Падури, де побачила нашу газету з оголошенням про змагання. Прочитавши його, ще деякий час вагалася, чи спробувати свої сили в ньому, адже раніше ніколи не брала участі в подібних конкурсах. Дівчина зізналася, що твори Адама Загаєвського та Малгожати Мусерович для декламації їй допомогли обрати наставники.
«Серед імен, які я відкрив для себе в українській літературі, назву передусім Юрія Андруховича, Галину Крук і Тараса Прохаська», – сказав Бартош Яновський із міста Скаржисько-Камєнна, який у конкурсі бере участь удруге. Цьогоріч він декламував Дмитра Павличка.
Своїм досвідом поділилася також Божена Гняздовська з Островця-Свєнтокшиського: «У такому конкурсі я беру участь уперше. У мене дуже приємні враження, адже тут панує добра атмосфера, організатори все дуже добре приготували». Пані Божена декламувала «Інопланетянку» Оксани Забужко й «Оголошення» Віктора Неборака. «Я не дуже зналася на українській літературі. Були тривалі пошуки, й ми з моїм інструктором натрапили на Оксану Забужко, яка ніби мовила текстом до мене. Це був мій текст. Я як декламаторка люблю розуміти те, про що говорю», – розповіла Божена Гняздовська.
Учетверте на конкурсі був Юрій Дмитрук із Луцька – цьогорічний переможець зустрічей з української сторони. До речі, вразила різноманітність зацікавлень учасника: Юрій, за професією бухгалтер, займається спортом, музикою та театром. Він розповів, що перечитував і обирав для декламації різних польських авторів. «Найчастіше я звертався до творів Словацького та Твардовського. Сьогодні був Станіслав Місаковський і знову Юліуш Словацький. Я обираю авторів для декламації не через імена. Мені важливо, щоб це були слова, які я міг би донести, якісь складні твори, в які мені хочеться поринути».
Пьотр-Богуслав Єнджейчак, театральний режисер і театрознавець, член журі, розповів, що на конкурсі звучить щораз більше творів сучасної літератури: «Це означає, що учасники хочуть читати тексти, які їх стосуються». Він зазначив, що, якщо вести мову про різницю в подачі матеріалу, то можна сказати, що з української сторони є більше емоції: «Але це не означає, що щось краще, чи гірше. Просто трохи по-іншому».
На відміну від України, в Польщі існує декламаторська традиція, діють гуртки, інструктори, проходять різні зустрічі, на яких люди вчаться декламувати. Українські учасники переважно готуються самі або з учителями. «Ми дійсно маємо традицію декламаторських конкурсів. Але щось ви маєте краще, а щось ми. В Україні є щось, чого у нас уже давно немає – у вас на зустрічі з авторами приходить дуже багато людей, і то приходять вони дуже охоче, а у нас треба стягувати рідних і знайомих. В Україні читач потребує контакту з живим словом і з поезією. У нас поетичні дебюти відбуваються щораз рідше», – поділився своєю думкою театрознавець.
На завершення Пьотр-Богуслав Єнджейчак підкреслив важливість подібних конкурсів, адже такі зустрічі нас єднають і це відбувається понад політикою.
Наталя ДЕНИСЮК
