Сьогодні гостем «Волинського Монітора» є Інесса Філіппова – голова організації Волинь «OMEП», яка займається інноваціями в системі освіти: від дошкільних закладів до вищої школи. Вона є доцентом Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки, куратором Євроклубу «Світ».
– Чув, що Ви перебували нещодавно в Сеймі РП.
– У квітні в Варшаві відбувся Європейський конгрес, присвячений пам'яті Януша Корчака. Девіз конгресу: „Повага до дитини". Це було зібрання організацій «ОМЕП» із усієї Європи: від України, Білорусі, Росії – до Швеції та Великобританії. Участь у ньому взяли представники з понад 20 країн. У Сеймі відбувся прийом учасників «ОМЕП». Розповідали про діяльність Волинської організації ОМЕП, яка була заснована у 2009 році в Луцьку. Також співпрацюємо з Польським комітетом «ОМЕП».
– Де знаходиться головний офіс «ОМЕП»?
– Головний офіс в Європі знаходиться у Празі, а світовий офіс – у Швеції.
– Чим займається Волинський «ОМЕП»?
– Займаємося безпекою, правами, економічною та екологічною освітою дитини. Проводимо освітні програми «Сімейне консультування та успішне батьківство», «Мультикультурна освіта дошкільникa». Започаткували акцію «Майбутнє дітей без ГМО», „Країна дітей без кордонів" для дітей, а також для батьків та педагогів „Школу толерантності".
– Які, на Вашу думку, найбільші загрози дітям в українському суспільстві?
– Екологія, стиль виховання i спосіб трактування дітей батьками, ламання прав дітей. Дитина не завжди може щось сказати, але ми проводили дослідження і побачили, що нині у сім'ях популярним є авторитарний стиль або недбайливе виховання.
– Україна ще розвивається у двох площинах – сучасній і пострадянській, оскільки покоління, сформоване за радянських часів, передає свої знання і свою ментальність дітям.
– Підхід у наших родинах, зазвичай, є авторитарним. При тому, що це не відповідає українській культурі. Українці, швидше, індивідуалісти, їм притаманна емпатія, тобто розуміння. Авторитарність – це залишки комуністичних часів.
– На чому полягає європейський спосіб трактування дитини?
– Це демократичний стиль, що не значить, що все дозволяємо. Людина з малого віку повинна бути відповідальною за свою поведінку і мусить вміти співпрацювати у групі. Причому не лише з цілою групою, а також із кожним із групи – з тим, хто подобається і з тим, хто не подобається. На цьому полягає толерантність.
– Тобто це дорога виховання особистості кожної дитини як збірної особистості суспільства...
–...відповідальної особистості. Дитина повинна навчитися самостійно робити вибір, планувати.
– Чи не знищуємо таким чином інституції родини? Звідки дитина черпатиме зразки? Найперше, треба працювати над батьками, а пізніше – над дитиною.
– Не один семінар присвятили формуванню відповідної батьківської опіки, формуванню батьків, котрі самі є задоволеними з того, що мають у житті, щоб у батьків не було акумуляції негативних емоцій, негативного мислення, стереотипів та упереджень, які передалися б дітям.
– Це означає, що ідеться не лише про дитину. Дбаєте про психічне здоров'я і ментальну гігієну також батьків. Тобто виконуєте подвійну роль. Чи це не важке завдання?
– Важке, але Європейська Спільнота допомагає впроваджувати у життя різні проекти, які сьогодні актуальні в Швеції, Чехії, Великобританії чи Голландії. Особливо в Голландії формувалася дальтонська система, тобто індивідуалістичний підхід до дітей. Така система нині розвивається у Польщі. Ми вже брали участь у конференції на цю тему. Зараз нас запрошують, щоб побачили як це діє на практиці. Побачили, що це працює. І добре працює. Польське суспільство є набагато здоровішим.
– Тобто можна сказати, що організація, яку Ви презентуєте, допомагає українцям будувати здоровіше суспільство.
– Так. Маємо надію, що перші кроки, які зробили упродовж останніх років, є результативними. Директриси десяти луцьких дошкільних закладів побачили як діє така система виховання у Німеччині, Чехії та Польщі. Ми вдячні Генеральному консульству РП у Луцьку за допомогу в реалізації таких виїздів. Здобуваємо новий досвід, іншим способом дивимося на ситуацію і впроваджуємо ці системи у життя.
Розмовляв Валентин ВАКОЛЮК
