Для нас у Товаристві відродження польської культури імені Юліуша Словацького і в католицькій парафії костелу Святого Станіслава це було несподіванкою.

Ігор Ногас, казначей управління товариства, парафіянин, відповідальна особа, прийшов до костелу у військовій формі та повідомив, що записався контрактником до війська. Розповів, що він офіцер у запасі й не може далі спокійно спостерігати за драматичними подіями на сході України. Окрім цього, його син теж був на військовій службі, потрапивши до війська під час п’ятої хвилі мобілізації. А внук, зрештою, поставить йому колись запитання: «А що ти робив у той час, коли тато воював?» І що тоді має відповісти дідусь? У зв’язку з цим він вважає, що його моральний обов’язок – служити Батьківщині. Ми пишаємося цим рішенням нашого колеги.

На початку, як і на всіх, на нього чекали період адаптації до війська, різноманітні тренування, здобування навичок, як поводитися зі зброєю, підготовка до самозахисту в небезпечних ситуаціях, зміцнення дисципліни й підтримка бойового духу молодого солдата. Саме ці завдання та обов’язки покладено на капітана Ногаса, який сьогодні вже є заступником командира взводу, відповідальним за роботу з особовим складом. Усе це відбувалося на резервних полігонах, далеко від фронту, а саме на полігоні під Костополем, до часу відправлення бригади на схід, у зону військових дій. Керівництво має займатися всіма справами, зокрема й господарськими. Зрозуміло, що на новій території пригодяться різні знаряддя праці. Під час інвентаризації виявлено, що відсутня бензопила для зрізання дерев і кущів. Крім цього, у військовій канцелярії не вистачає принтера. Про всі ці потреби Ігор розповів нам під час телефонної розмови, а невдовзі особисто прибув до Кременця в коротку відпустку. Так склалося, що саме того дня більшість парафіян на чолі з отцем-настоятелем Лукашем Грохлею вирушали в село Кімнату на вшанування пам’яті  польських і українських воїнів, які загинули там у битві з більшовиками в 1920 р. Ігор поїхав із нами. Символічною та зворушливою була мить, коли офіцер сучасного українського війська віддавав честь героям, які загинули 96 років тому, полякам, що відстоювали незалежність Вітчизни.

Після польового богослужіння біля пам’ятника загиблим, відновленого товариством у 2010 р., нас запросив до себе Михайло Страдомський, директор місцевої школи, наш приятель і доброчинець. Під час зустрічі в школі ми вирішили придбати для військовиків бензопилу. Наступного дня зібрали майже всю необхідну суму. Через декілька днів ми вислали на полігон бензопилу і принтер безпосередньо Ногасу. Ми хотіли встигнути з допомогою до ротації військової частини на східний кордон України.

За вчасно організовану допомогу нам подякувало командування частини. На особливу подяку заслуговують молоді сім’ї та пенсіонери з нашого товариства, які завжди були й залишаються нашою підтримкою в найважливіших справах. Це справжні патріоти як України, так і Польщі. І хоча в нас немає такого офіційного статусу, ми вважаємо себе волонтерами, завжди готовими прийти з допомогою до тих, хто її потребує, і то не лише до військових.

Для нашого товариства цей жест підтримки не новинка. Минулого року ми зібрали для війська велику кількість пачок із теплим одягом, продуктами і мийними засобами. Акцію збору найнеобхідніших речей для воїнів вдалося провести завдяки жертовній допомозі наших партнерів із Свьонтників Гурних під Краковом. Усього лише за тиждень організатори зібрали там 25 мішків допомоги, які передали у Кременець, а звідти у військові частини.

Я не помилюся, якщо висловлю переконання, що ми, представники завжди жертовного польського народу, готові віддати сьогодні найцінніше, що маємо, щоб повернути країні мир і спокій. Усім, хто на сході України бореться зі споконвічним нашим ворогом, від щирого серця бажаємо перемоги і здоровими повернутися додому. Нехай допоможе Вам у цьому Господь.

Ядвіга ГУСЛАВСЬКА,
Кременець