У суботу, 11 березня, після меси, котра розпочнеться о 12:00, у кафедральному соборі Святих апостолів Петра і Павла в Луцьку відбудеться концерт з нагоди 10-ї річниці смерті отця Августина Медніса – латвійського священика, який любив польську культуру і присвятив своє життя служінню вірним в Україні.
Августин Медніс (11.01.1932–10.03.2007) народився в Латвії на хуторі Ошулеяс у Курляндії в протестантській сім’ї. Мати померла під час родів, тому дитину віддали на виховання католицькому подружжю, прізвище та віросповідання яких і прийняв Августин. Після закінчення середньої школи навчався в Ризькому педагогічному інституті на факультеті балтійської філології. Закінчивши перший курс, пішов за голосом покликання і вступив до Ризької духовної семінарії, яку закінчив у 1958 р. Священицькі свячення прийняв того ж року в Ризькому кафедральному соборі Святого Якова. Десять років пропрацював священиком у Латвії, після чого в 1969 р. отримав пропозицію душпастирської праці на території Львівської області. На той час отцю Августину було 37 років, він спокійно працював у парафії Леннас, шив орнати, майстрував, часто їздив до Ленінграда відвідувати музеї. Він не дуже хотів вирушати в Україну, але його декан сказав: «Слухай, ти ще молодий. Крім того, завжди можеш відмовитися. Я б на твоєму місці навіть би не думав – сів би на поїзд і поїхав».
Першим, кого він зустрів у самбірській парафії, був органіст Маркіян Трофим’як. Наступного дня вони попрямували до Львова. І коли Маркіян показав Августинові Личаківський цвинтар, а тоді була пізня весна, все разом зацвіло, той закохався у Львів та в Україну. Може «спрацювало» те, що Августин приїхав у пальто і в шапці з іще зимньої та засніженої Латвії, а тут уже все розквітло й забуяло, чи, може, яка інша причина… Зізнався Маркіяну: «Знаєш, я приїхав сюди, щоб відмовитися. А тепер знаю, що повернуся, тим більше, що маю тут приятеля».
Після переїзду в Україну отця Августина призначили віце-адміністратором парафій у Самборі, Мостиськах, а також парафії Святого Антонія у Львові. Католицькій Церкві в Україні катастрофічно не вистачало душпастирів, тому священикові доводилося розподіляти свій робочий день буквально похвилинно, щоби всюди встигнути. 14 грудня 1972 р. він обійняв також посаду адміністратора парафії Святого Станіслава, єпископа і мученика, в Щирцю під Львовом. Приміщення плебанії на той час було зайняте різними установами, тому Августин оселився в невеликому приватному будинку, котрий став не лише житлом, але й своєрідною кравецькою та реставраційною майстернею. Оскільки отець Августин був залюблений у старовину, до того ж чудово шив, він зайнявся реставрацією знайдених ним пам’яток католицької культури: вівтарів, дерев’яних скульптур, меблів, монстранцій, а також почав шити орнати. Під час поїздок до довірених йому парафій і протягом подорожей Львівщиною отець Августин знаходив багато безцінних речей, які могли би стати окрасою музеїв світового рівня. Володіючи глибокими знаннями й маючи тонкий смак, він умів майже безпомилково визначити вік знахідки, матеріал, із якого вона зроблена. Постійне самовдосконалення й самоосвіта в цій галузі, а також обдарованість від Бога стали причиною того, що до отця Августина за консультаціями та допомогою зверталися навіть видатні спеціалісти в галузі сакрального мистецтва.
Невдовзі, в грудні 1973 р., коли арештували отця Бернарда Міцкевича, Меднісу доручили також парафію Стрий. Тож, душпастирської праці священикові не бракувало.
Після 1989 р., коли католикам вдалося повернути костели в Жидачеві, Меденичах, Миколаєві, Ходорові, ці всі храми теж опинилися під опікою отця Августина Медніса. З відновлення структур Римо-католицької церкви в Україні архієпископ Мар’ян Яворський, митрополит львівський, призначив отця Августина деканом Дрогобицького і Стрийського районів, залишаючи його при цьому парохом парафій Ходорів, Стрий і Жидачів.
У 1992 р. на прохання Августина Медніса його перевели до Львівської архідієцезії. А вже коли була відновлена Луцька дієцезія і в 1998 р. її ординарієм призначили єпископа Маркіяна Трофим’яка, отець Августин переїхав до Луцька. В 1999 р. його призначили генеральним вікарієм дієцезії та каноніком луцького кафедрального капітулу.
Спочатку отець Августин жив при курії. Там він організував невелику майстерню, в якій займався літургійним шитвом, реставрацією пам’яток сакрального мистецтва. До священика приїжджали цілі паломництва реставраторів із Польщі, він завжди охоче ділився з ними знаннями та досвідом, допомагав організовувати експедиції Волинню. Завдяки такій діяльності отця Августина Медніса було збережено й реставровано багато безцінних пам’яток, видано кілька каталогів. Свої зібрання скульптур, літургійного одягу, книг отець Августин вирішив перетворити на експонати дієцезіяльного музею, тому зайнявся його організацією. У 2000 р. його призначили хранителем майбутнього музею. Величезні заслуги отця Августина в галузі порятунку сакральної культури на території Західної України важко переоцінити. Невдовзі отець перебрався до Торчина, де продовжив свою працю, одночасно виконуючи обов’язки пароха місцевої парафії.
Помер отець Августин 10 березня 2007 р. Почувши себе погано, 9 березня поїхав до лікарні. Наступного дня владика Маркіян відвідав його, порозмовляв із ним. Августин ні на що не скаржився, був у доброму гуморі, але через кілька хвилин, як владика з ним попрощався, відійшов до Бога. Так, єпископ Маркіян Трофим’як фактично був першим, хто стрів Августина на українській землі, і останнім, хто його провів до дому Отця.
Ті, хто знав отця Августина ближче, пам’ятають його як ерудита, великого поціновувача і знавця польської культури. Проте, володіючи майже енциклопедичними знаннями, він залишався простим і відкритим до людей. Любив і вмів жартувати. Був у отця Августина ще один талант – кулінарний, однак найбільшою його пристрастю завжди були історія та мистецтво.
Є надія, що невдовзі відвідувачі зможуть оцінити врятовані отцем Августином пам’ятки сакрального мистецтва у музеї в луцькому кафедральному соборі. Приміщення та стелажі готові, роботи планують завершити до кінця цього року.
Анатолій ОЛІХ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
НАВІТЬ У ТАБОРАХ «ШПИГУВАВ» ДЛЯ ПОЛЬЩІ
ОТЕЦЬ АНТОНІЙ ХОМІЦЬКИЙ: ПАТРІАРХ ПОДІЛЛЯ
