Надходив 1944 рік. Волинь стікала кров’ю поляків та українців. Ще були свіжими могили після Волинської різанини, а до Луцька входила Червона армія, яка почала вбивати й висилати українців і поляків до Сибіру. У лісах точилися бої між загонами НКВС і тими, хто вчора бачив у поляках ворогів.
У селах уже майже не було поляків. Взимку лісами й глибокими снігами отець Стефан Ястшембський вивіз із Любомля образ Матері Божої Любомльської, який також називають образом Матері Божої Лоретанської. Через кілька років чудотворний образ із Любомля потрапив до костелу Святого Яна Віаннея в селі Поліхна (люблінське воєводство). Разом зі священиком на Холмщину виїхали сотні врятованих поляків із навколишніх сіл. Як парафіяльний священик у Любомлі та любомльський декан отець Стефан Ястшембський опікувався ними не тільки в костелі. Він допоміг багатьом людям врятуватися з концтабору «Майданек». Звертався також до німецької влади щодо охорони сіл, ввірених йому як пасторові.
Отець Стефан Ястшембський, син Еразма й Пауліни (дівоче прізвище Хмельовська), народився 24 вересня 1881 р. в Тетієві на Київщині. Закінчив гімназію в Умані. Оскільки школа була розташована на відстані понад 100 км від дому, можемо припустити, що в дитинстві він кілька років жив у родичів. У 1902 р. він вступив до семінарії в Житомирі. Через п’ять років, у 1907 р., єпископ Нєдзялковський висвятив його на священика. Єпископ був видатною людиною. Окрім того, що займався душпастирською діяльністю, був відомий також як польський письменник. Саме завдяки йому семінарія в Житомирі підготувала багато священиків.
Першу парафію отець Ястшембський отримав у селі Новий Завод (нині Пулинський район Житомирської області). У 1905 р. завдяки Каролю Шленкеру тут засновано костел, який був освячений у 1906 р. У 1935 р. місцевих поляків (23 сім’ї) вивезли звідси до Харківської області. З 1907 р. до 1909 р. отець Ястшембський опікувався тут католиками. Російська влада репресувала його після доносу про те, що «навертає православних і таємно навчає їх основ католицької віри». Через це його позбавили парафії. Із грудня 1909 р. до жовтня 1910 р. він був вікарієм у селі Городниця (нині Новоград-Волинський район Житомирської області), а потім став настоятелем у Любомлі.
Ястшембський працював тут протягом чотирьох років. Наближалася Перша світова війна. Тоді він не знав, що повернеться сюди через кілька років. Поки що його перевели на Поділля, в село Браїлів. У 1918 р. – наступна парафія, на цей раз Бердичів та посада адміністратора костелу Святої Варвари. Паралельно із цим був законовчителем та навчав польських дітей. Наступні три роки, з огляду на громадянську війну в Україні, в цьому місті було неспокійно й панувала особлива агресія щодо католиків. Бердичів як залізничний вузол весь час був переповнений солдатами різних угруповань у залежності від ситуації. Більшовиків змінювали українські солдати, які часто воювали навіть між собою. Спомини Єжи Стемповського, опубліковані у творі «Esej Berdyczowski», ілюструють ситуацію, що склалася в той час:
«Бердичів періоду революції я знаю лише з розповідей мого брата, який був мобілізований у 1917 і відбував службу в підрозділі бронемашин. Навколо залізничної станції отаборилися кілька десятків тисяч солдатів із різних військових частин, які після вбивства чи втечі офіцерів залишили фронт і зі зброєю в руках відступали углиб країни. Відсутність залізничних вагонів ускладнювала становище в місті, куди постійно прибували все нові підрозділи бунтівних військ. В очікуванні транспорту солдатські ради, обрані різними солдатськими осередками, обговорювали долю арештованого в Бердичеві командування Південного фронту. Великий натовп солдатів оточував будівлю, в якій тримали ув’язнених генералів і яку охороняли курсанти офіцерських шкіл, майбутні добровольці. Час від часу натовп займав загрозливу позицію, ревучи: «Дайте нам їх у руки». Так минали години та дні, всі чекали на можливість виїзду».
У 1919 р. більшовики арештували священика. Йому призначено покарання у вигляді примусових громадських робіт, серед яких і миття міських туалетів. Від смерті його врятував прихід польських військ. Бердичів був місцем концентрації трьох польських армій.
7 червня 1920 р. більшовики несподівано напали на лікарню, де перебувало понад 600 поранених солдатів. Без сумніву, частина з них це Українські січові стрільці та поляки з 2-ої, 3-ої та 6-ої армії Війська Польського. Більшовики вбили не тільки поранених солдатів, але й працівників Червоного Хреста, які ними опікувалися.
Невдовзі після трагедії в лікарні єпископ луцький знову призначив отця Ястшембського настоятелем у Любомлі. Наступні 24 роки він вірою та правдою служив цій землі. Ще багато можна було б розповісти про його діяльність у Любомлі й навколишніх селах у ці важкі часи. Він, наприклад, допомагав полякам, які втікали з Радянської України, й надсилав допомогу та продукти тим, хто страждав від Голодомору. У 1939 р. на Волинь прийшли більшовики. Разом зі священиками Aнтонієм Домбровським і Маріаном Toкажевським отець Стефан Ястшембський у 1940 р. заснував Комітет допомоги, який матеріально підтримував переселенців. Він користувався великим авторитетом, завдяки чому в 1943 р. врятував життя багатьох людей. У 1944 р. з іконою Матері Божої Любомльської дістався до Холма. У Любомлі почався довгий період атеїзму. Отець Ястшембський разом із багатьма парафіянами знайшов свій дім відразу за кордоном. Він помер 11 червня 1960 р. у селі Поліхна.
Ян МАТКОВСЬКИЙ
На фото:
1. Прощання зі старостою Любомльського повіту Єжи Бонковичем-Сіттауером (стоїть у дверях вагону), якого перевели на посаду старости до Луцька. Проводжати його зібралися чиновники та священики: Домбровський, Бандурський, Федишин, Перебейнас, Журбенко, Папрович, Грабовський, Довнар, Жакович, отці Станіслав Кобилецький та Стефан Ястшембський (перший справа). Любомль, 1928 р. З архіву сім’ї Бонковичів-Сіттауерів.
2. Отець Стефан Ястшембський разом з органістом перед будинком Польського Червоного Хреста в Любомлі. 1937 р. Фото з архіву Владислава Мельничука з Раковця.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
НАВІТЬ У ТАБОРАХ «ШПИГУВАВ» ДЛЯ ПОЛЬЩІ
