Коли на місце кладовища у 2010 р. прибуло V паломництво колишніх парафіян, то на молебень прийшли й українці. У розмові одна зі старших жінок запитала: «А де ділися Красинкевичі зі Старої Зівки, наші сусіди? Знаєте щось про них?»
Напередодні Дня всіх святих члени Товариства польської культури в Костополі на чолі з Тетяною Остапенко та прихожани костелу Пресвятого Серця Ісуса Христа разом із парохом, отцем Анджеєм Парусінським впорядкували територію біля пам’ятника в Яновій Долині.
Коли я вперше приїхав до Гути Степанської, місцеві запитували про Едварда Квятковського. Чому не приїжджає, що з ним? Він помер, залишивши по собі добру пам’ять.
Присвячую цей фоторепортаж єпископу-сеньйору Маркіяну Трофим’яку, колишньому ординарію луцькому. Владика випередив свій час, Його проповіді будуть зрозумілими і прийдешнім поколінням.
Присвячую цей фоторепортаж безіменним жертвам убивств, котрим не дано було бути похованими і спочивати на кладовищі. Їхні кістки лежать на полях, у лісах і болотах та очікують на воскресіння.
Цей фоторепортаж я присвячую пам’яті cім’ї Трусевичів із Холоневичів. Мар’яна і Ядвігу з дітьми, Басею, Збігневом і Галинкою, вбили по-звірськи. Ймовірно, пізніше їх вкинули до тієї криниці, про яку напишу нижче.
Цей фоторепортаж я присвячую Генрику Щепковському, вбитому біля Холоневичів, в окопах, що залишилися після Першої світової війни. Поховав Його чех із Галінувки, Вацлав Веселий, син Юзефа, а розповів мені про це син Вацлава, Генрик.
