Про сербську засідку та першу жертву війни в Югославії розповідає на порталі tvn24.pl Адам Соболевський. Особливого виміру набуває ця стаття в час, коли на території України триває неоголошена Росією війна та існує можливість відновлення військових дій у святковий період.

Світало. Великодній ранок був покритий густим туманом. Дорогою через ліс рухалася колона автомобілів, у яких до Плітвіц їхали хорватські поліцейські. Потрапили в засідку. Кілька десятків людей, що переховувалися в снігу, між деревами, відкрили вогонь із карабінів та пістолетів. 31 березня 1991 р. неподалік від Плітвіцького національного парку загинула перша жертва війни в колишній Югославії.

Країна – це землі Східної та Центральної Хорватії, що розташовані вглиб суходолу, вздовж лінії адріатичного узбережжя аж до Задару, Кніна та району Спліту на півдні, а на півночі – до Карловаца, розташованого за якихось 70 км від Загреба.

Перед війною, що охопила ці території в 90-ті рр., Плітвіци знаходилися в центрі Країни. Там відбулися драматичні події в хорватській історії, які сьогодні називають «Кривавим Великоднем».

Ненависть сусідів
У 1991 р. Країна належала до Республіки Хорватія, що входила до складу Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії. Це були землі, заселені переважно сербами, проте характер Країни визначала ціла етнічна та культурна мішанина народів, оскільки там жили також хорвати та мусульмани.

Те, що навесні 1991 р. війна в Югославії, котра із середини 80-х рр. невпинно розпадалася, була єдиним можливим сценарієм, знали тільки нечисленні політики та військові, які засідали в Белграді. І це, в основному, вони прийняли рішення про те, щоб упродовж кількох місяців довести риторику в ЗМІ до загострення та дозволити, щоб хвиля націоналізму повністю поглинула сусідів, котрі впродовж багатьох поколінь жили поряд.

Незабаром слова переросли в дії. Вже 1 березня 1991 р. сталася перша сутичка, коли озброєний загін сербів, котрі прибули з Країни, увійшов до міста Пакрац у Славонії на хорватсько-сербському пограниччі. Проте під час чотириденної битви за місто ніхто не загинув.

Хорватська поліція в дорозі
31 березня до Плітвіц направляли відділи поліції, які за наказом МВС були вислані із Загреба. Загалом понад 100 поліцейських, зокрема зі спеціальних загонів, їхали до цього міста, щоб установити мир серед місцевого населення. На території Країни все частіше доходило до розбоїв, ініційованих як сербами, так і хорватами.

У цей час на території Країни вже існувала самопроголошена сербська адміністрація. Вона організувалася і, після того, як улітку 1990 р. соціалісти програли вибори в Хорватії, пообіцяла Белградові союз. Серби з Країни виступили тоді проти Загреба, оскільки там перемогли праві хорватські «демократи» Франьо Туджмана. Одним із його перших рішень після того, як його вибрали головою парламенту республіки, стало роззброєння хорватських підрозділів територіальної оборони і створення нової поліції. На службу призвали 20 тис. осіб зі всієї країни.

Отже, до Плітвіц прямували тільки хорватські поліцейські (не хорватські разом із сербськими) і в’їжджали на території, які більшість із 200 тис. сербів, що проживали в Країні, вже тоді вважали своїми, такою собі частиною Великої Сербії, країни, яка незабаром, на їхню думку, стане етнічно чистою.

Плітвіци та сербська Країна
Серби, котрі упродовж довгих років будували ідею «чистої» православної країни на території цілих Західних Балкан, де не було місця для католиків та мусульман, одночасно дбали про те, щоб ЗМІ, які контролював Белград, представляли їх у ролі жертв постійних провокацій, котрі борються виключно за святий спокій та можливість висловлювати власні погляди.

Саме під такими гаслами 28 та 29 березня в околицях Плітвіц організовано «пікніки правди», на яких серби вимагали, наприклад, інтервенції Белграду в Хорватії. Вони також розмістили югославські та сербські прапори й символи навколо Плітвіцького національного парку.

Засідка в лісі. Перша жертва війни
Видання «Jutarnji list» так описувало події, що відбулися 31 березня неподалік від Плітвіц: «Акцією керували Йосип Лукич, керівник спеціальних сил із Ракіт’я (пізніше прославлених хорватських «Тигрів», що воювали на всіх фронтах війни аж до 1995 р.), а також Марко Лукич, уповноважений керівника департаменту спеціальних підрозділів МВС. (…) Розлігся густий туман. Попереду їхала команда Лукича (Марко Лукич – ред.). За ними в бронетранспортері – загін із Ракіт’я, а ще через 100 м – колона автобусів». У ній було багато працівників, котрі не належали до спеціальних підрозділів.

«Був дуже густий туман. Колона рухалася повільно. (…) Бій розпочався між 6.00 та 7.00. Початок (колони) дістався до розгалуження дороги, коли зі всіх сторін у нас почали стріляти. На щастя, ми не втратили голови. Наш керівник відкрив двері автобуса, й ми почали з нього вибігати. Зайняли позиції й теж почали стріляти. Тоді в автобус влучила граната. На щастя, не вибухнула», – розповідав Петар Баян, один з офіцерів, на котрого найгірше чекало попереду.

Баян описав те, як поліцейські, котрі дві години лежали на снігу та стріляли поперед себе в сторону лісу, в якому мало що було видно, зрештою могли перегрупуватися, бо їхні спеціальні загони почали відтісняти незнаних нападників з інших позицій, віддалених на кілька сотень метрів. Врешті-решт Баян, його колега Йосип Йович та кілька інших поліцейських вирушили в напрямку пошти, що була неподалік, щоб там зайняти чергову позицію. На жаль, вони не помітили на дереві, вкритому снігом, снайпера. У Йосипа Йовича влучили, коли він добігав до пошти. «Він мав на собі бронежилет, проте куля влучила в незахищену частину тіла», – згадував пізніше Баян.

Інший поліцейський, котрий брав участь у подіях, Мілйєнко Кожуль, вже через кілька років після війни розповів, що тоді робив і бачив. «Я побачив, як він падає, стоячи за деревом. Добіг до нього, запитав, що діється. Він відповів лише: «Нічого». Він лежав глибоко в снігу, я тому зняв йому бронежилет, весь захист і почав відтягувати його, проте він уже тоді почав «відпливати». Останні слова, які сказав, були: «Тату, тату…» Згодом його почало трясти. Підбігли інші колеги. Хтось викликав невідкладну допомогу, коли інші пробували його рятувати. Через якийсь час я побачив вертоліт над нами. Він висів, і повітря навколо гуділо. Я був шокований. Згодом вертоліт приземлився, з нього вийшов якийсь майор і сказав, що прибув до поранених. Йосип уже помер», – завершив Кожуль.

Кривава війна і Хаджич
У «Кривавий Великдень» після кількагодинного бою із сербськими бойовиками, котрі входили до загонів самопроголошеної влади Країни, загинув один поліцейський, а семеро інших було поранено.

Хорвати не лише відбили атаку, але й спіймали 12 сербів. Серед них Горана Хаджича. Уже тоді це був високого рангу регіональний представник Сербської демократичної партії (соціалістів Слободана Мілошевича). Хаджич потрапив під арешт, але його вину в стрілянині, що виникла під час сутички, не довели, тож незабаром його відпустили. Із сербського боку під час обстрілів теж загинула одна особа.

На наслідки «Кривавого Великодня» не потрібно було довго чекати. Вже 1 квітня влада в Белграді зажадали від влади в Загребі формального визнання Країни автономною сербською республікою в межах Хорватії, визнаючи, що інцидент був підтвердженням того, що Країна просто хоче від’єднатися від Хорватії.

Хорвати відмовили. 25 червня 1991 р. вони проголосили незалежність та вийшли зі складу Югославії. Тоді Белград почав відкрито підтримувати Сербів із Країни, надсилаючи їм зброю. 19 грудня 1991 р. органи регіональної влади, що визнавала верховенство Белграду, проголосили створення Республіки Сербська Країна. Її президентом став Горан Хаджич.

Республіка існувала до 1995 р., коли під час акції «Буря» хорвати, які отримали допомогу НАТО у вигляді спорядження та військових, витіснили сербів із Хорватії. Разом із військами Белграду свої домівки залишили понад 200 тис. сербів. Більшість із них донині не повернулася назад.

Горана Хаджича, якого розшуковував Гаазький трибунал, заарештували у 2011 р. за вбивства та військові злочини, вчинені на землях Сербської Країни щодо хорватського населення. Йому загрожує довічне ув’язнення.

Адам СОБОЛЕВСЬКИЙ / Джерело: tvn24.pl
Фото: Hrvatski Vojnik