Революція Гідності, яка набрала особливо трагічних обертів саме в лютому 2014-го, продемонструвала, що ми здатні на диво – піднятися з колін і навіть у найбезнадійніший момент піти з палицями й дерев’яними щитами проти цілої, «до зубів» озброєної, системи лицемірства, корупції, зла.  

Рік тому куля не вибирала, кого зробити героями. Мабуть, Всевишній забрав до себе тих, чиї смерті повинні стати нам не лише символом свободи, але й важким уроком. Що ми зробили упродовж цілого довгого та трагічного року, щоб продовжити шлях наших загиблих і покалічених героїв? Небесна Сотня вже давно не сотня, адже вона щотижня поповнюється десятками, а деколи й сотнями нових героїв. Найкращий спосіб вшанувати пам’ять про них – не забути, заради чого розпочалися Євромайдан, Революція Гідності, а пізніше боротьба з російським окупантом на півдні та сході країни.

Приспана чи, радше, напівзадушена російською «братською любов’ю» Україна стала передовим бастіоном у війні, яку розв’язала Росія проти світового цивілізаційного ладу. У цій війні Україна втрачає не тільки своїх громадян, але й чергові шматки власної землі. Втрачає не безславно, а щедро поливаючи кров’ю, демонструючи подвиги в донецькому аеропорті, Щасті, Дебальцевому… Географію населених пунктів східних земель вже вивчають навіть дошкільнята. Вивчають її й залюблені у власні демократичні цінності європейські політики. Світ систематично висловлює занепокоєння й ніяк не хоче повірити у відродження російської «Імперії зла».

Рік тому мало хто здогадувався, що здобута дорогою ціною перемога буде лише початком важкої, кривавої боротьби за нашу волю, незалежність, демократію. Цінності, які ми отримали у 1991 році безкоштовно, як дар, ми згодом безславно втрачали упродовж затяжних падінь у прірву за режимів правління нами ж вибраних президентів.

Минає рік відколи ми отримали нову владу. Тоді максимальний кредит довіри українців дозволив чинному президентові Порошенкові перемогти на виборах уже в першому турі. Ця довіра не безмежна й вимагає великої відповідальності. Українці змінились і дорого спитають за втрачені шанси.

Нашою місією має стати продовження Майдану, частинку якого мусимо нести у своїх серцях. Потрібно перестати чекати, що влада дасть нам усе. Нашу роботу за нас не зробить ніхто, ми матимемо тільки те, що самі збудуємо. Мусимо передусім змінитися самі, повірити в себе й у можливість змінити країну. Так, як вірили Ті – з Небесної Сотні. А найкращою шаною загиблим стане наша перемога.

ВМ