21 листопада виповнюється рік відтоді, як українці заявили про свій відкритий спротив політиці режиму Януковича-Азарова. Саме тоді почався відлік народження нової нації, що може відстояти своє вільне й гідне майбутнє. 

Річниця українського Євромайдану зовсім несвяткова, бо радості від остаточної перемоги досі немає. Перед нами ще дуже багато роботи.

Зринають у пам’яті події річної давності. Тодішня українська влада, за кремлівською вказівкою, відмовилася від договору про асоціацію з Європейським Союзом. Розгнівані люди вийшли на вулиці з українською та європейською символіками. Так розпочався один із найтрагічніших періодів у новітній історії України.

Свого впливу на Київ не забажав втрачати Путін, адже росіяни навряд чи довго терпіли б падіння в прірву. Побачивши якісні зміни в Україні, вони неодмінно б підняли свій Євромайдан. Революція вершила б долю влади вже в Москві. Єдиним реальним виходом із ситуації Путін бачив війну. Лише смерті невинних людей продовжують дні режиму, відвертають увагу народу від наболілих щоденних проблем. Перетворивши форму правління на тоталітарну, російський лідер об’єднав пасивну людську масу навколо сумнівної ідеї єдності слов’ян, а насправді – навколо «Русского міра». Пропагуючи московське православ’я, ця ідеологія принесла на землю новітній фашизм з агресією щодо інших народів, знищенням інакодумства.

Крадіжка Криму, загарбання Донбасу – це не стільки вдала робота російських окупантів, скільки недолуга праця української влади, яка не змогла за 23 роки незалежності об’єднати країну в один цілісний організм. Як результат – війна, тисячі втрачених життів, економічна прірва.

Президентські та парламентські вибори мали стати першими камінцями, покладеними у фундамент нової країни. Але подолання тотальної корупції, знищення свавілля правоохоронних і судових органів влади досі не втілене в життя. При владі знову всім відомі олігархи, котрі вже багато років мають доступ до держзакупівель, тендерів, причетні до «відмивання» тіньових грошей. Купивши омріяні депутатські «індульгенції» дешевими подачками виборцям, вони знову формують національну політику. Звичайно, що лояльну до свого бізнесу, а не до інтересів звичайних людей.

Незважаючи на це, більшість громадян України, вибравши гідність та свободу, сповнена надій на краще життя. Потрібно тільки навести лад навколо нас самих, контролювати владу, підтримувати українську армію та віддано працювати, щоб зупинити падіння в прірву.

Віктор ЯРУЧИК

На фото: Луцький Майдан. 1 грудня 2013 р.