Із нагоди 30-річчя відновлення Луцької дієцезії Римо-католицької церкви єпископ Віталій Скомаровський звернувся до духовенства та вірян із пастирським листом.

Його текст опублікований на сайті дієцезії.

***

Всечесні Отці,

Дорогі Сестри,

Найулюбленіші брати і сестри!

Тридцять років тому, 18 травня 1996 року, Господь дарував нашій спільноті особливу благодать – відновлення Луцької дієцезії після десятиліть випробувань і мовчання. Цей день став знаком Божої вірності та перемоги віри над утисками та переслідуваннями.

Відновлення структур Луцької дієцезії – це не просто адміністративна подія, це свято перемоги віри над небуттям, життя над забуттям. Десятиліттями наші храми стояли пусткою, перетворені на склади чи спортивні зали або ж колгоспні приміщення. Голос дзвонів замовк, а можливість бачити священника була рідкісним даром. Проте, попри репресії та переслідування, Церква жила. Вона вижила у ваших домівках, у молитвах на вервиці, у переданому від батьків до дітей знаку хреста. Ви, вірні Луцької дієцезії, стали тими «живими каменями», які не дали згаснути вогню Євангелія на цій землі.

Відновлення нашої дієцезії стало невід’ємною частиною становлення незалежної України. Вільна держава неможлива без духовної свободи. Повернення єпископської столиці до Луцька стало актом історичної справедливості та символом того, що Бог ніколи не залишає свій народ.

Особливе місце у нашій пам’яті сьогодні займає постать святого Йоана Павла ІІ. Саме завдяки його пророчій візії та батьківській опіці стало можливим це історичне відродження. Ми складаємо щиру подяку святому Папі за те, що він почув голос вірних Волині та своїм рішенням повернув Луцьку дієцезію до життя на мапі Вселенської Церкви. Святий Йоан Павло ІІ глибоко розумів, що без вільного віросповідання та відновлення повноцінних церковних структур неможливе відродження народу. Сьогодні ми бачимо у його рішенні не лише адміністративний акт, а справжній дар любові Намісника Христа до своєї пастви, яка вистояла у часи випробувань. Нехай заступництво святого Йоана Павла ІІ і надалі супроводжує нашу дієцезію, допомагаючи нам бути гідними спадкоємцями тієї віри, яку він так палко проповідував.

З особливою теплотою ми згадуємо тих священників, які першими прийшли на руїни. Вони не мали комфортних умов – лише холодні стіни напівзруйнованих костелів і палке серце вірних, які своєю жертовністю та відданістю стали «живим камінням», на якому Бог збудував свою Церкву. Їхня невтомна праця, часто на межі людських можливостей, заклала фундамент, на якому ми стоїмо сьогодні. Їхня відвага навчила нас, що для Бога немає нічого неможливого.

Відновлення дієцезії стало важливою віхою не лише для католиків Волині та Рівненщини, але й для всієї Церкви в Україні. Після довгих років переслідувань і закриття храмів ми отримали можливість знову офіційно жити й діяти як спільнота. Це був момент повернення до історичної пам’яті, до коріння, яке сягає століть християнської присутності на нашій землі.

Відзначаючи 30-річчя відновлення структур нашої дієцезії, ми з вдячністю згадуємо тих, хто став інструментом Божого Провидіння в час великого перелому. На початку цього шляху стоїть світла постать майбутнього кардинала, а тоді архієпископа Мар’яна Яворського. Призначений у 1996 році Апостольським Адміністратором Луцької дієцезії, він прийняв на себе відповідальність за відродження церковного життя на Волині. Його мудрість, терпеливість та глибока віра допомогли закласти міцний фундамент для відновлення парафій та відбудови спільнот у часи, коли все доводилося починати з руїн.

Ми згадуємо імена священників, які вже з кінця 80-х років, не боячись труднощів, вирушили на духовні жнива. Серед тих, хто першими почав орати волинську ниву, були: о. Маркіян Трофим’як, о. Станіслав Широкорадюк, о. Антоній Андрущишин МІС, о. Людвік Камілевський, о. Владислав Чайка, о. Франциск Гомулчак SAC, о. Вітольд-Йосиф Ковалів та інших відважних працівників Господньої ниви, які приїхали на заклик Церкви, щоб нести розраду та Святі Таїнства спраглим душам. Священники не просто ремонтували дахи храмів – вони «ремонтували» людські долі, повертаючи надію туди, де панував примусовий атеїзм. Їхня праця стала мостом між славним минулим нашої дієцезії та її сучасним розквітом. Сьогодні, дивлячись на наші живі парафії, ми бачимо плоди їхньої відваги. Нехай їхній приклад та усіх, хто був перед ними, надихає нас бути вірними свідками Христа у вільній Україні. Їхня праця не була б можлива без допомоги сотень відданих парафіян, членів перших «двадцяток», які їздили до Москви та Києва просячи про повернення храмів! Для них ми винні нашу вдячність та пам’ять!

Сьогодні Луцька дієцезія – це жива спільнота. Ми продовжуємо служити Богу та ближнім, особливо в ці непрості часи випробувань для нашої Батьківщини. Наші парафії стали осередками молитви, волонтерства та підтримки. Закликаю кожного з вас: бережіть цей дар віри, який ви отримали від предків!

Ми живемо у світі, який потребує свідчення віри й милосердя. Церква має бути простором, де кожен зможе відчути любов Христа, знайти силу для життя. Наше завдання – підтримувати сім’ї, допомагати молоді, бути поруч із тими, хто страждає. Прошу вас, дорогі священники: будьте добрими пастирями в тих місцях, куди вас покликав Господь! Несіть любов і потіху там, де панує ненависть, радість туди, де панує смуток! Прошу вас, дорогі Сестри Монахині, свідчіть своїм життям та служінням при Божу любов. Вас, найулюбленіші брати і сестри, прошу на ново відкрити ваше покликання бути апостолами Божої любові в сучасному світі: перед усім у ваших родинах, в місцях праці та вашого щоденного життя!

Бережімо цю безцінну історичну спадщину не лише в камені відроджених храмів, а насамперед у наших серцях. Нехай пам’ять про пройдений шлях і щоденна молитва стануть нашим живим зв’язком із минулим та фундаментом для майбутнього.

Будьмо безмежно вдячними тим, хто був перед нами – єпископам, священникам та відважним мирянам, які в найтемніші часи зберегли іскру віри. Найкращим виявом нашої вдячності стане відновлення та поглиблення євхаристійного життя у наших спільнотах. Нехай кожна парафія стане місцем живої зустрічі з Христом, де Євхаристія є центром і джерелом нашої єдності та сили. Пам’ятаймо: ми – спадкоємці великої віри. Тож плекаймо її, щоб передати наступним поколінням живою та дієвою.

17 травня, напередодні славної дати, нехай в наших храмах зазвучить гімн «Вихваляєм Тебе, Боже» сповнений вдячності за всі отримані благодаті! Нехай цей гімн стане нашою молитвою про мир в нашійУкраїні, за всіх її захисників та захисниць! Нехай Пресвяте Серце Ісуса – стане прихистком для кожного із нас, щоб там знайшли мир та спокій для наших сердець та родин.

Нехай Пресвята Діва Марія, Матір Церкви, провадить нас у наступні десятиліття, щоб Луцька дієцезія завжди була живим свідченням Христової любові.

Єпископ Віталій Скомаровський

Єпископ Луцький

Дано в свято св. Марка, Євангелиста