У номері «Монітора Волинського» за 5 серпня було надруковано мій допис «Останній господар Олицького замку» про вересневі дні 1939 року і долю князя Януша Радзивілла.
Хотілося б привернути увагу читачів і до книги Петра Боярчука «Про що мовчить стара Олика» (стор. 103-104), до цікавих подробиць, зафіксованих автором, де наводяться цитати зі спогадів невістки князя Ізабелли, до не менш цікавих висновків автора.
Але є ще одне свідчення про ті події - свідчення малодоступне для широкого загалу. Йдеться про лист учасника того «визвольного» вересневого походу В. Л. Матусовського, написаний уже 26 березня 1964 року і адресований секретарю Волинського обкому КПУ О. М. Швидаку, який передає той лист-спогад Замлинському –завідувачу партійного архіву області з резолюцією: «Врахувати при доробці нарисів обласної парторганізації» (ВОДА, Ф. П-597, оп. 1, спр. 43, арк.. 145-146).
Важко судити, наскільки об'єктивними були ті спогади, якщо врахувати, хто їх писав і кому адресував – тодішньому головному ідеологу області. При цьому посилався на «Радянську Волинь» від 21 вересня 1962 року, яка ті нариси друкувала, де, до речі, йому, звичайно, не сподобалася фраза: «В селищі Олиці революційний комітет заарештував магната Януша Радзивілла». А спогад Матусовського свідчить про зовсім інше.
Що ж можна взяти з листа його, зовсім не рядового 15 стрілецького корпусу, штаб якого 19 вересня перемістився з Рівного в Олику? День, як пригадує «визволитель», був «ненастный». До їх легкової (!) машини близько 9 години вечора підійшов незнайомий чоловік і повідомив, що в замку перебуває Радзивілл, про що «я доложил командиру корпуса Репину А. И.» і той наказав арештувати князя. На територію замку заїжджає Матусовський у супроводі кількох офіцерів і солдатів. На другому поверсі бачать світло. В залі ж побачили групу чоловіків і жінок. На запитання, хто тут господар, підійшов один з них: «Я, князь Радзивілл», - і «представил» дружину, сина, родичів.
Пізніше князь розповів, що у нього зупинявся польський уряд числа 16-17, пропонували їхати через Дубно, Чернівці в Румунію, але він відмовився.
Незвані ж гості запропонували господареві та його сину їхати з ними в штаб. На другий день вони, вихваляючись, пише особист, «мною отправлены в Особый отдел 5 Армии в Ровно».
Коли порівняти спогад Матусовського з тим, що пригадує невістка Радзивіллів пані Ізабелла, різниця є, і різниця суттєва - хоча б та, що до приходу енкаведистів у замку побували і залишалися кілька офіцерів на чолі з полковником, який запевнив, що його мешканцям боятися нічого, і поклявся «словом радянського офіцера». Коли ж енкаведисти заарештували свекра і чоловіка, пише пані Ізабелла, «полковник... страшенно був вражений, але ніхто з НКВД не схотів з ним розмовляти». Так діяла беріївська спецслужба, а місцеві комуністи, їх комітет чи міліція, пізніше хіба що тільки похвалялися арештом авторитетної особи. Вони, насправді, в цих обставинах обмежилися хіба тим, що під покровом темряви шепнули про князя «кому треба» — коротше кажучи, вислужилися перед сильнішим.
