12 липня в селі Зелений Дуб у Мізоцькій громаді Рівненської області біля братської могили членів родин Верещинських, Ясінських та Красіцьких відбулася польова меса в пам’ять про жертв Волинського злочину.

Зелений Дуб – село, яке потопає в зелені, багатій на різновиди й відтінки. Ця зелень його поглинає, заростаючи спустілі обійстя.

Якщо ще якісь кілька десятків років тому тут було 80 дворів, то нині аби 20 назбиралося. Тут, за словами місцевих, із якими мені вдалося порозмовляти, лише восьмеро діток шкільного віку і школи в селі немає. Місцеві учні щодня долають пішки три кілометри через ліс до поблизької Кутянки, що в Тернопільській області.

У Зеленому Дубі немає також ні дитсадка, ні магазину, ні поштового відділення. Раз у тиждень приїжджають «Укрпошта» та підприємець із товарами на продаж, які мешканці йому замовляють. Щоб доїхати сюди, їм потрібно подолати бездоріжжя.

Потопає в зелені й та частина села, яку його мешканці називають Горою. Гора стала для польських сімей Зеленого Дуба місцем їхньої смерті та останнього спочинку. У масовій могилі, розташованій там, де колись стояв дім Верещинських, а пізніше – магазин, який давно вже зачинений, поховані останки членів родин Верещинських, Ясінських та Красіцьких.

«Трагічно загинули 3.07.1943 р.», – видніється напис на надгробній плиті. Доволі типовий для пам’ятників, встановлених на братських могилах жертв Волинської різанини. Безмовний. Як загинули? Чому? Історія могла би повністю витерти відповіді на ці запитання, якби не свідки, які передали своїм нащадкам пам’ять про те, що їм довелося пережити. Йдеться передусім про спогади Яна та Амвросія Верещинських.

Подіям початку липня 1943 р., коли українське націоналістичне підпілля знищило польську частину села Зелений Дуб, присвячена також публікація Петра Долганова та Ельжбети Квечинської на сайті часопису «Україна Модерна» (uamoderna.com). Він – український історик, вона – польська історикиня. Родинна історія обох пов’язана із Зеленим Дубом.

Те, що Петро Долганов та Ельжбета Квечинська знають від своїх рідних про події липня 1943 р., вони проговорили в діалозі «Польська шафа в українській хаті, знайдена на Мазурах: українсько-польські родинні історії на тлі Волині» (частина 1, частина 2). Дуже рекомендуємо цю публікацію всім, хто хоче відкрити для себе непросту історію Зеленого Дуба й навколишніх сіл та побачити, як можна вести польсько-український діалог.

«3 липня 1943 року в Зеленому Дубі партизани УПА спалили в стодолі загалом 38 поляків», – пишуть Долганов та Квечинська.

У селі збереглася пам’ять про ці події. Одна з місцевих мешканок розповіла мені таке: «Моїй мамі було 10 років, коли це сталося, вона народилася в 1933 р. Мама розказувала, що як поляків палили, то всім було страшно. Вона знала польську і дружила з полькою. Батьки ховали тоді маму, щоб вона, не дай Бог, не сказала якесь польське слово. Бо вони вбивали навіть тих, хто дружив із поляками чи їх переховував. Усі боялися. Мама на власні очі бачила, як хтось догнав і проколов багнетом 16-річну польку, яка втікала межею».

За словами пані Валентини, яка це розповіла, родина її мами часто ховалася тоді в землянці, викопані дідом за городами. «А від кого ховалися, то я вам не скажу, не знаю. Але мама пам’ятала також, як вони втікали, а їх наздоганяли кулі. Коли сиділи в землянці, то вона рила землю під собою, казала: так було страшно, що хотіла ще глибше сховатися».

«Ще розповідала, що, коли палили клуню, одному хлопчині вдалося втекти полем. Він урятувався», – сказала моя співрозмовниця (йдеться, найімовірніше, про Амвросія Верещинського).

«Коли хати поляків горіли, то багато хто полякався і повтікав в Андрушівку», – додала інша місцева мешканка, яка народилася в 1943 р. Їй про це розповідала її мама.

Польову месу в Зеленому Дубі в суботу, 12 липня, очолив єпископ Едвард Кава, якого нещодавно призначили ординарієм Кам’янець-Подільської дієцезії РКЦ. Йому співслужили священники Луцької дієцезії на чолі з єпископом Віталієм Скомаровським та капелан «Волинського мотоциклетного рейду».

Уже два десятиліття духовенство Луцької дієцезії організовує в другу суботу липня польові меси в пам’ять про жертв Волинського злочину. Цьогорічна вперше відбулася в Зеленому Дубі. Прибути саме в це село з молитвою запропонував Генрик Козак, голова товариства «Волинський мотоциклетний рейд». Минулого року він із друзями-мотоциклістами побував тут у рамках щорічного рейду місцями польської пам’яті в Україні.

Участь у польовій месі взяла численна делегація польських дипломатів із Посольства Республіки Польща в Україні та Генерального консульства Республіки Польща в Луцьку. Були присутні також голова Мізоцької селищної ради, місцеві мешканці, православне духовенство, учасники двох мотоциклетних рейдів із Польщі, члени польських організацій із Рівного, Луцька та Острога.

«Тут залишається наша присутність і наша пам’ять», – зазначила заступниця очільника Посольства Республіки Польща в Україні Агнєшка Гуральська. Вона та інші промовці порушили теми правди, примирення, ексгумацій та повернення жертвам ідентичності.

«Я подумав, як серце Боже боліло, коли брат на брата піднімав тут руку. І сьогодні ми хоч трохи потішили серце Бога, коли він бачить, що як брати і сестри ми можемо бути разом на цій молитві», – сказав єпископ Віталій Скомаровський.

У неділю, 13 липня, єпископ Едвард Кава очолив волинську месу в римо-католицькій катедрі Святих Апостолів Петра і Павла в Луцьку.

Текст і фото: Наталя Денисюк