15 років тому ми були молодою редакцією, яка менше року видавала «Волинський монітор». Катастрофа президентського літака Ту-154М, яку згодом назвали Смоленською, шокувала нас, як, напевно, і кожного з наших читачів.
Із самого ранку 10 квітня 2010 р. (була субота) ми отримували численні телефонні дзвінки із запитаннями, чи знаємо, що насправді сталося.
Ми відповідали, що знаємо стільки ж, скільки і всі, хто в той момент стежив за польськими медіа: сталося щось, у що неможливо повірити. З кожною хвилиною з’являлися нові факти, які позбавляли нас надії на те, що хтось міг вижити в цій катастрофі. В цей день загинув Президент Республіки Польща Лех Качинський разом із дружиною Марією Качинською та 94-ма членами делегації, які летіли на урядовому літаку Ту-154М до Росії, щоб вшанувати 70-ті роковини Катинського злочину.
Наші друзі і партнери почали вирушати до Генерального консульства Республіки Польща в Луцьку, щоб висловити свої співчуття польському народу у зв’язку з такою великою втратою. Запам’ятався момент, коли делегація Козацького стрілецького братства з Луцька переходила вулицю, прямуючи до консульства, щоб висловити свої співчуття. По обидва боки пішохідного переходу зупинялися автомобілі, водії вмикали аварійку, виходили з машин. Хтось ставав на коліна, хтось молився, хтось мовчки стояв.
Ми почали отримувати на адресу редакції співчуття польському народу із проханням розмістити їх у наступному номері газети. Робота над ним саме тривала, адже ми повинні були здати його в середу, 14 квітня. До кінця дня 10 квітня ми вирішили, що відкладемо все заплановане й підготуємо спеціальний випуск.
У Товаристві польської культури імені Еви Фелінської на Волині, де тоді містилася редакція, не замовкали польські телеканали. Кожен наступний день приносив нові шокуючі факти про обставини катастрофи і про те, що відбувалося після неї.
До ТПК імені Еви Фелінської приходили люди, приносили квіти й запалені лампадки, просили прийняти співчуття. Запитували: «Як це могло статися?» І самі собі відповідали: «Це зробили росіяни». Казали, що це трагедія не тільки для польського, але й для українського народу. Усі були шоковані тим, що сталося.
У середу, 13 квітня 2010 р., в кафедральному соборі Святих Апостолів Петра і Павла відбулася Катинська меса. Вона була заплановане раніше – для вшанування пам’яті про жертви Катинського злочину. Проте у зв’язку із катастрофою президентського літака під Смоленськом, віряни молилися також за тих, хто загинув 10 квітня.
Після богослужіння до присутніх звернувся Генеральний консул Республіки Польща в Луцьку Томаш Янік. Він, зокрема, сказав:
«Уранці 10 квітня 2010 р. під час приземлення президентського літака сталася одна з найбільших трагедій в історії Польщі. По дорозі на поминальні заходи до 70-ї річниці Катинського злочину в авіакатастрофі загинули Президент Республіки Польща Лех Качинський, його дружина Марія Качинська, представники найвищих органів державної влади (депутати, сенатори, міністри, генерали, директори), еліта польської держави. Серед них я б хотів символічно назвати двох людей – міністра Анджея Пшевозьніка, секретаря Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва – людини, завдяки якій, власне, і з’явився Цвинтар у Катині. Міністр Пшевозьнік був частим гостем тут, на Волині. Людина з величезними знаннями та культурою, якій Польща завдячує збереження суспільної пам’яті про ті місця, які є віхами нашої історії. Друга особа, про яку я хотів би згадати, – заступник міністра закордонних справ Анджей Кремер. Він був однією з опор нашого міністерства, до компетенції якого належало формування польської східної політики. Людина, яка з великою симпатією ставилася до України».
«Я хотів би також згадати про інші жертви цієї катастрофи, серед яких були діячі культури, спорту, медицини, армії, адвокатури, священики та члени Катинських родин, а також співробітники Бюро охорони уряду і весь екіпаж літака. Так звані звичайні громадяни нашої держави, які сумлінно виконували свої буденні обов’язки, примножуючи таким чином наші національні здобутки. Ці 96 жертв становлять практично весь зріз польського суспільства. 10 квітня 2010 р. загинули найкращі представники нашого народу. Померла частинка кожного з нас», – додав Томаш Янік.
№ 7 «Волинського монітора» від 15.04.2010 можна знайти в архіві PDF на нашому сайті.
Наталя Денисюк
Фото: Анатолій Оліх
