Це була неділя, як і шістдесят сім років тому. 11 липня в луцькому римсько-католицькому кафедральному храмі святих Апостолів Петра і Павла зібралися вірні на недільну Месу. Єпископ і священики одягнені були в літургійні шати чорного кольору, а в храмі, крім шістдесяти семи хрестів різної величини – відповідно до кількості літ, цього разу можна було побачити двадцять п’ять вертикальних банерів із біографіями священиків, ченців і монахинь, котрі були разом з парафіянами у їхній ході на волинську Голгофу.

Це – день молитви за загиблих. Це – день пам’яті та глибокого занурення у роздуми над їхньою долею та власним життям. Нічого зайвого. Немає тут місця для галасливих гнівних вигуків у мегафони, показування пальцями і вимахування кулаками, бо християни покликані стати знаряддям Божого милосердя й любові, і аж ніяк не осуду, а тим більше – помсти.

«Лише через правду веде дорога до примирення», – вкотре пролунали слова єпископа Маркіяна Трофим’яка, луцького ординарія. Під час проповіді владика наголошував, що нашим християнським обов’язком є молитися за убієнних і довершувати ті Святі Меси, які були колись так раптово і жорстоко перервані. Також нашим обов’язком є відправляти заупокійні літургії за тих людей, котрим одібрано можливість бути похованими гідно, не кажучи вже про поховання по-християнськи.

Правда завжди вражаюча, особливо, коли це та правда, яку кожен довідується про самого себе. Людина чомусь прагне правди про все і всіх, окрім себе, бо десь у глибині душі, мабуть, відчуває, що та її особиста правда буде для неї, щонайменш, не зовсім приємною. А ще гірше – правда, повідана без любові. Така правда здатна вбити. Тому забуття є цілком природною захисною реакцією людини, адже хизуватися скоєним і підносити злочини до рангу подвигів загальнонаціонального значення можуть лише одиниці, що цілковито втратили здатність бачити в світі щось більше, аніж тільки самих себе.

Однак, яким би не був тяжким гріх людини, він не вичерпує всієї правди про неї. Бо є ще правда про Божу благодать, без якої всі ми – злочинці, правда про Його милосердя і прощення. Бог – це Абсолютна Правда, невід’ємною рисою якої є безмежна любов. Правда така, що ніхто не одинокий у боротьбі зі злом, яке намагається використати проти людини навіть саму правду про неї, щоби тією правдою людину пригнітити. Лише Святий Божий Дух здатен попровадити нас до цілої правди. Лише відвага прийняти правду про себе і скласти її на вівтарі Божого милосердя стане першим кроком до примирення з власним сумлінням, з Богом і нашим братом найріднішим, перед котрим ми завинили вже багато років тому.

«Незакінчені волинські Меси. Мартирологія волинського духовенства – жертв злочинів українських націоналістів під час Другої світової війни» – так називалася триденна міжнародна наукова конференція, яка відбулася 9-11 липня в Люблінському Католицькому Університеті Йоана Павла ІІ. В останній день конференції разом із луцькими парафіянами в кафедральному соборі згромадилися учасники конференції, серед яких були представники Люблінського Католицького Університету, Інституту Національної Пам’яті Польщі та Католицького Об’єднання «Civitas Christiana». В заупокійній Месі взяли також участь представники Генерального Консульства Республіки Польща в Луцьку на чолі з Генеральним Консулом п. Томашом Яніком. Пролунали імена загиблих і перед кожним життєписом трагічною долі запалили лампади.

…et lux perpetua luceat eis.