Їх було тільки троє пастирів, яких канцлер консисторії, о. прелат Ян Ших, зумів умовити залишитися на Волині у 1945 році після виїзду курії у Польщу. У Володимирі залишився о. Мар’ян Ясьоновський, у Рівному – о. Серафим Кашуба і о. Ян Рутковський у Луцьку.
Як напише у спогадах о. Серафим Кашуба, о. прелат Ян Ших звертався до багатьох священиків, але вони відмовлялися. Налякані міжнаціональними конфліктами та арештом єпископа Шельонжека і групи луцьких священиків, приймали рішення виїхати до рідних місць. Спочатку вирішив повернутися і о. Серафим Кашуба. Проте, незважаючи на вагання та сумніви, вирішив залишитися так само, як о. Ясьоновський. Іншою була ситуація з о. Рутковським, він погодився одразу. Для нього, корінного волинянина з діда-прадіда, не стояло питання: залишатися чи виїжджати. Тим паче, що свою пастирську діяльність як вікарій він починав у Луцькому кафедральному костелі Святих Петра і Павла, а з 1909 року був настоятелем у різних сільських парафіях східної Волині.
Разом із призначенням настоятелем кафедрального костелу, о. Ян Рутковський був призначений тимчасовим адміністратором луцької єпархії. Працюючи у сільських, змішаних за національним складом парафіях, о. Ян Рутковський пройшов своєрідну підготовку до роботи у нових, складних умовах. Про те, наскільки вдалою була кандидатура о. Яна Рутковського, може судити той факт, що його духовну й адміністративну зверхність швидко визнали і о. Серафим Кашуба, і о. Мар’ян Ясьоновський. Його діяльність була спрямована на збереження римо-католицьких парафій у регіоні. Це була нелегка справа не тільки через умови праці, але й через недостатню кількість священиків. У містечках Волині залишалося по декілька десятків католиків, наприклад, у Рожищах їх було 35, а у Любомлі – 31. Обслуговували ці громади у межах Волинської області лише о. Мар’ян Ясьоновський та о. Ян Рутковський. На Рівненщині це робив о. Серафим Кашуба, лише часом приїжджав о. Ян Рутковський. Важку особисту ситуацію ускладнювали переслідування влади. Як тільки громади в цих містечках почали клопотатися про відкриття костелу, влада заборонила священикам виїжджати в ті парафії, у яких вони не були зареєстровані.
Отець Рутковський іноді виїжджав таємно, а часом просив дозволу на те, щоб висповідати чи похоронити старшу людину. Під час таких виїздів, як правило, виконувалися й інші обряди, такі як хрещення, вінчання і освячення будинку. У своїх словах і вчинках Ян Рутковський завжди був виваженим і цього вимагав від підлеглих йому священиків, щоби не дати приводу закривати костели. Разом з тим він робив усе можливе, щоб зберегти парафії. Наприклад, радянська влада заборонила дітям брати участь у релігійних обрядах, але це не стосувалося слухання ними сакральної музики, з чого й скористався о. Ян Рутковський. На його прохання керівник Костельної Ради у Луцьку Єжи Новодворський віднайшов хорошого органіста, а лекції з музики у Володимирі вела Реґіна Каретнікова – керівник Костельної Ради. Натомість, коли до Луцька приїжджав о. Ясьоновський чи о. Кашуба, то о. Ян Рутковський завжди пояснював, що вони приїжджали сповідатися.
У ті важкі часи троє священиків, підтримуючи одне одного та долаючи труднощі, до кінця виконували свою місію в справі збереження католицької Церкви .
Вальдемар ПЯСЕЦЬКИЙ
