На сторінках попереднього номера «Волинського монітора» ми опублікували інтерв’ю з Дмитром Антонюком, автором книг, присвячених пам’яткам України. Нещодавно він презентував у Луцьку свою книгу «Замки і резиденції в Україні, пов’язані із польськими родами». Нижче подаємо реакцію одного з наших читачів із Польщі на це інтерв’ю.

***

Останнім часом я помітив в Україні дивну тенденцію до привласнення «польськості». У № 20 «Волинського монітора» від 26.10.2023 р. я прочитав публікацію про книгу «Замки і резиденції в Україні, пов’язані із польськими родами». Мене обурює підхід автора книги до спадщини польської культури.

Як він міг сказати: «Треба усвідомлювати, що ці пам’ятки були збудовані переважно українцями. Це підкреслює їхню українськість, але вони безпосередньо пов’язані з поляками»?

І далі: «Я спеціально обрав таку назву, щоби підкреслити, що ці пам’ятки насамперед українські, але зведені польськими родами, і це робить їх нашими спільними пам’ятками».

Як можна так маніпулювати? Адже ці замки чи маєтки будували заможні поляки. Це наша спадщина, просто сьогодні вона розташована в Україні. Те ж саме стосується й німецьких маєтків, які були побудовані німцями і зараз розташовані в Польщі. Робітник, який їх збудував, ніколи не був їхнім власником, інакше, йдучи цим шляхом, ми повинні були би сказати, що ті квартири в Польщі, які збудували українські робітники, належать Україні. Чи вони через це стали українсько-польськими спорудами? Дивіться, яка нісенітниця виходить.

Коли ми відновлюємо будь-яку пам’ятку в Польщі, то дбаємо про її історію й намагаємося підкреслити це на кожному кроці. Нам не соромно сказати, що її власником був той чи той німецький магнат. Ця історична правда приваблює туристів (особливо німецьких) і об’єднує обидва народи. Усунення польськості та її історії з України не сприяє нашому братерству, а руйнує його.

Війна – причина руйнування пам’яток, але не можна покладати всю провину лише на війну. В нашій країні теж довгі роки руйнувалися пам’ятки такого типу, бо не мали господаря. Сьогодні, якщо палаци та маєтки перебувають у жахливому стані, ми доросли до того, що важливо не те, хто купує руїну, а те, чи вдасться її врятувати.

У назві книги на початку не вистачає слова «польські», а маніпулювати тим, що вони українські чи польсько-українські, як я вже сказав, означає привласнювати їх польськість. Добре, що автор книги документує такі пам’ятки й нагадує нам про їх історію, тільки нехай пам’ятає, що це польська історія.

Я написав різкі слова, але такий підхід до історії мене непокоїть, його потрібно якнайшвидше переглянути.

Анджей, Вроцлав

Ім’я автора листа відоме редакції ВМ