Народна дипломатія працює: українці та росіяни виявляють здоровий глузд, взаємоповагу, співчуття і шукають взаєморозуміння.

Сучасні українсько-російські відносини вкрай драматичні: економічні блокади, дискусії про Голодомор, непростий вибір між ЄС і Митним союзом, співпраця з НАТО, ціни на газ, Чорноморський флот, статус російської мови в Україні – це далеко неповний перелік больових тем.

І все це на фоні того, що, як не крути, а маємо з росіянами давні і тісні політичні, економічні, культурні зв’язки. Т.Шевченко в щоденнику захоплено описував собор у російській глибинці, який збудував «простой русский мужичок», а В.Маяковський закликав: «Разучите эту мову на знаменах…» Маємо сімейні традиції – інтернаціональні подружжя, в яких обидві мови – рідні і обидві передаються дітям. Усі ці обставини спонукають нас до розважливості.

Тому поки політики ведуть розмови про те, що нас роз’єднує, народна дипломатія працює: українці та росіяни виявляють здоровий глузд, взаємоповагу, співчуття і шукають взаєморозуміння.

Серед численних наметів, що розбиті на Євромайдані, є й намет, над яким розвівається російський триколор. Але не тільки його мешканці вважають за потрібне бути тут, коли в Крим уведені російські війська.

– Алло! Инфо-центр Майдана? Вам звонят из Сибири. Из Красноярска.

Я переходжу на російську і з’ясовую: мій співрозмовник хоче переказати кошти для постраждалих. І взагалі, щоб підтримати Євромайдан, адже тепер до нас прийшли ще й російські війська. Це їхні війська. Але сибіряк каже, що вони, росіяни, «не хочуть війни і захоплюються нами». Його переповнюють емоції від того, що нам вдалося «скинути окови», і він вірить, що їм це теж колись вдасться. Я йому того щиро зичу... Запевняю: ми не маємо до них ненависті і прагнемо миру. На цьому, розчулені, сходимося.

Учора теж довелося перетинатися з росіянами: немолода, але енергійна жінка із «російського» намету на Євромайдані приходила в Інфо-центр, щоб просити іншої волонтерської роботи: чистити на кухні картоплю їй уже набридло. Вона розказувала, що не уявляє таких віче в Москві, коли виходить на вулицю мільйон громадян, щоб сказати владі: «Банду – геть!» Для них це екстрим та екзотика.

Особливо для тих, хто записується в сотні Самооборони Майдану. Справді, неговіркий громадянин Російської Федерації виявив бажання записатися до сотні. Варто загадати, що в Небесній Сотні є Ігор Ткачук, котрий родом із Калінінградської області Росії.

На Майдані ще й наші українські росіяни – з Донбасу, Криму, Києва. Ефектна немолода киянка, росіянка за походженням, що виразно видає мовлення, гнівалася, що українська інтелігенція (особливо науковці) недостатньо активна. Де позиція академіків, професорів, директорів інститутів тощо? Я намагалася опонувати: мовляв, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка виступив зі Зверненням до колег і партнерів у Росії. Але їй здається, що позиція має бути більш радикальною. У приклад ставить Правий сектор.

В Інфо-центр стали приходити біженці-кримчани. Ось сім’я, в котрої семеро дітей, – шукають роботи і притулку. Вони за Україну і Євромайдан, але нарікають, що в Севастополі небезпечно про це говорити. Скаржаться, що дуже мало інформації, тому не все їм там зрозуміло.

До речі, про інформацію. Реакція на російських журналістів така ж різна, як і російські журналісти. Одних оточують кільцем, коли вони ведуть запис, і гукають гуртом «Не бреши!» А іншим аплодують: саме так зустрічали російський телеканал «Дождь», який зробив цікавий флеш-моб на одному з віче: журналісти і ті, хто пристав до їхньої акції, розкрили чорні парасольки і пройшлися по Майдану Незалежності. Я не стрималася і прокоментувала сусідам, котрі стояли поруч: «Це достойний і правдивий російський телеканал». У відповідь – усмішка і слова:

– Ми вас підтримуємо!

Це було сказано українською. Певна річ, що з акцентом. Однак така спроба – вияв поваги до мови і народу. Спасибо им! Я их тоже уважаю…

Кількісно росіян на Майдані не так вже й багато – якщо на око, не на багато більше, ніж грузинів і білорусів. Але їхня присутність нас бадьорить. Адже на одному з плакатів написано: «Путин – это еще не вся Россия». Я у це вірю.

Тетяна КРАЙНІКОВА

Через порушення прав людини у Росії, редакція Волинського монітора зобов’язана оберігати анонімність особи зображеної на світлині.