Обмеження Євросоюзу загальними закликами до влади України про незастосування сили та повторення мантр про те, що Угода про асоціацію лежить на столі, виглядає парадоксально у час, коли гинуть люди, – пише депутат Європарламенту від партії «Польща Разом».

Уже більше двох місяців ми спостерігаємо за Україною, не помічаючи найважливішого. Немає значення, чи потраплять лідери опозиції до нового уряду. Після Помаранчевої революції вони зайняли високі посади, але не змінили Україну. Проблема полягає у структурі української економіки, відсутності середнього класу та великому впливі сучасних магнатів, так званих олігархів. Закінчуються економічні ресурси, без модернізації всі будуть у програші.

Нехай українські політики самі вирішать, як вони хочуть вийти з цього глухого кута. Від Заходу вони повинні почути три речі: суттю змін є реформи, а не персональні перестановки; Угода про асоціацію з ЄС не може бути підписана протягом найближчих місяців, принаймні до виборів; є новий план для України, який буде реалізуватися за умови запровадження змін.

Хто дасть прізвище новому планові

З ініціативою нового плану повинна виступити Польща. Першим кроком є серйозна міжнародна конференція за участі ЄС та Сполучених Штатів. Участь Америки обов’язкова, оскільки біля витоків сучасної дестабілізації та кризи була не лише активність Кремля та слабкість Євросоюзу, але також відсутність зацікавлення Вашингтону та дивна тактика Міжнародного валютного фонду, який не був схильний до жодних поступок українській владі.

Польська дипломатія повинна зробити реальнішою мову діагностики ситуації в Україні. Потрібно ясно сказати, що деякі учасники подій ховаються за завісою, зокрема, Кремль та олігархи. Щодо останніх можна подумати, як залучити їх до плану. Сьогодні саме ті, хто кілька місяців тому вимагав «вирішити проблему олігархії», як би абстрактно це не звучало в сучасних умовах, чекають на жести та заяви Ріната Ахметова в переконанні, що вони мають більше значення для уникнення насилля, ніж заяви Германа ван Ромпея.

Коли помирають люди, обмеження загальними закликами до влади України щодо незастосування насилля та повторення мантри про те, що Угода про асоціацію лежить на столі, звучить дивно. У сигналі, який буде передано Москві, ставкою повинна бути подальша співпраця з ЄС на попередніх умовах. У зверненні до олігархів найважливішою є їх згода на модернізацію економіки та демократичну гру в Україні у всіх її аспектах. Олігархи погоджуються на самі вибори, проте їм складно змиритися із відокремленням економіки від політики, тендерами за нормальними правилами тощо, тобто із торуванням шляху до власності для наймолодшого покоління. Саме того покоління, яке стоїть зараз на Майдані.

Україна потребує нового плану Маршалла. До речі, цікаво, хто би хотів дати йому своє прізвище. У стосунках між суспільством і головними політичними силами його суттю повинна бути допомога взамін за демократизацію, а в контакті з олігархами «обнулення» взамін на згоду повністю змінити правила гри та ліквідувати олігархічну структуру держави. Лише в таких умовах новий український уряд отримає інструменти для справжнього реформування країни.

Інвестувати в нове покоління

План для України повинен стояти на двох стовпах: економічному та соціальному. Якщо йдеться про економіку в першій, підготовчій фазі, варто зосередитися на ремонті системи транзиту газу, а конкретніше на модернізації газопроводу Уренгой-Помари-Ужгород.

У другій – потрібно зосередитися на модернізації промислових підприємств. Тут рішенням може бути створення взамін за гроші на модернізацію пільгових умов для спільних підприємств.

Третя фаза – це модернізація транспортної та залізничної інфраструктури. Ці проекти можна було б реалізувати за підтримки згаданих вище спільних підприємств. За допомогою планового введення в Україну капіталу ЄС та США стане можливою модернізація країни, а в дальшій перспективі – налагодження стабільних відносин України з Заходом. Проте умовою успіху цього проекту є зміна економічного законодавства та судових процедур.

На соціальному рівні ключовими будуть два моменти: скасування віз та створення серйозного освітнього інституту – Університету Східного Партнерства. Технічні перешкоди для лібералізації візового режиму відсутні, Київ виконав усі найважливіші елементи визначеного в цій сфері плану.

Посадовці Євросоюзу повторюють, що їх партнером є українське суспільство, а не влада. Час наповнити ці слова змістом та визначити конкретний термін відміни віз. Водночас ми повинні інвестувати в нове покоління українців, грузинів, молдаван. Спільним планом усіх країн нашого регіону повинно стати утворення Університету Східного Партнерства – місця, в якому, незалежно від політики, наукова співпраця реалізуватиметься на найвищому рівні.

В організаційному сенсі такий план модернізації для України повинен полягати на доповненні Угоди про асоціацію. Тільки після реалізації плану угода набрала би сенсу завдяки коштам Міжнародного валютного фонду, Сполучених Штатів та інших країн, які хочуть змін в Україні, опираючись на принцип «модернізація за демократію».

Так уже сталося, що нас не цікавить те, що ми будуємо собі нову віллу, в той час, коли сусід живе у «хрущовці». Зміни в сусіда – це гарантія нашого добробуту і безпеки, а часом навіть вигоди. Після Другої світової війни Західна Європа отримала в рамках плану Маршалла 13 мільярдів доларів. Після Трояндової революції Сполучені Штати також не шкодували грошей на реформи у Грузії. Після Помаранчевої революції в Україні у 2005 році світ не зробив Києву нової пропозиції. Це одна із причин того, що все закінчилося Євромайданом, кровопролиттям та втраченими для реформ роками.

Пропозиція, не милостиня

Сьогодні потрібний новий план Маршалла. Для України це конкретна пропозиція, а не милостиня: це був би історичний шанс завершити те, що ми не доробили протягом кільканадцяти років. Якби така ініціатива вийшла з польського боку, вона мала би можливість перевершити план Східного Партнерства. Сьогодні наше завдання – зробити нову пропозицію. Її вибір залежить від української влади.

Павел КОВАЛЬ
Автор є депутатом Європейського Парламенту та ад’юнктом в Інституті політичних студій Польської академії наук
Текст був уперше опублікований у газеті „Rzeczpospolita”
фото Владислави Жорняк