Понад 470 років тому в селі Вербка, що на Ковельщині, було побудовано монастир Святої Трійці.

Уперше про цей монастир згадується в 1543 році, в акті обміну земель, де говориться, що князь Василій Михайлович Сангушко Ковельський зі своєю дружиною Зофією, синами Григорієм, дочками Ганною, Магдаленою, Мариною обмінялися своїми маєтками на маєток королеви Бони Сфорци (1493-1557). Зокрема, королеві Боні вони уступили свій «замок Ковле... из селы к тому ж замку прислухаючими, на имя: Вербка, монастыр Святое Тройцы…» та сім монастирських сіл.Згодом ці маєтки перейшли у власність її сина, короля Сигізмунда ІІ Августа (1520-1572). Потім король Сигізмунд ІІ Август передав ці землі князю Андрію Курбському. Виникає закономірне питання: чому польський король надав ці маєтки московському політичному і військовому діячу, письменнику й публіцисту?

Князь Андрій Курбський (бл. 1528-1583 рр.) походить з роду іменитих ярославських князів. Він обіймав високі адміністративні та військові посади на початку правління Івана IV Грозного. Був одним із провідників групи однодумців російського царя («Избранной рады»), яка здійснювала реформи в країні, спрямовані на зміцнення самодержавства. Пізніше Іван IV розігнав «Избранную раду» і встановив у країні режим терору. Між Курбським та Грозним виникли суперечності щодо внутрішньої та зовнішньої політики. Курбський змушений був емігрувати у Велике князівство Литовське, залишивши сім’ю та все своє майно. У 1564 році він перейшов на службу до польського короля Сигізмунда II Августа. Від короля отримав земельні володіння в Литві та Україні, зокрема й на Волині: Ковель, Вижву, Миляновичі та 28 прилеглих до них сіл. У 1565 році на чолі 15-тисячного загону він брав участь у поході польсько-литовського війська на Великі Луки (нині місто Псковської обл., РФ). У 1569 році перебував у Любліні на сеймі, на якому була укладена державна унія між Польщею та Литвою.

На Волині його енергія вилилася не стільки в політичну, скільки в літературну діяльність. Тут він написав знамениті послання до Івана Грозного та памфлет «Історія про великого князя Московського» (1573), релігійні твори на підтримку православ'я. Курбський також листувався з Костянтином Острозьким, Чарторийськими та іншими волинськими князями. У 1575 році він брав участь в обороні Волині від татарського нападу. Після заснування Острозької академії, підтримував з нею тісні контакти. У 1579 році разом зі своїм загоном допоміг польському королеві Стефану Баторію взяти Полоцьк (нині місто у Вітебській області, Білорусь). У цьому поході погіршилося здоров’я князя, про що свідчить заповіт, укладений у 1581 році, в якому він призначив значні суми на підтримку видавничої діяльності, шпиталів при церквах та на інші доброчинні діяння. Також він заповів поховати себе в Ковельському монастирі Святої Трійці у с. Вербка, що і було виконано, коли він помер у 1583 році.

Князь Курбський докладав значних зусиль для захисту православної церкви, що багатьом дало привід вважати його засновником Вербського Троїцького монастиря. Прямих повідомлень про те, що саме він заснував новий монастир на Волині, не виявлено. Ймовірно, він підтримував уже існуючий православний монастир.

У XVI ст. на Волині збільшується кількість монастирів. Вербський Троїцький монастир відігравав помітну роль у релігійному житті тогочасного суспільства. Дані про пожертви монастирю від віруючих, поховання в ньому тощо допомагають нам краще зрозуміти, наскільки монастир був відомим і шанованим серед сучасників. Серед «богоугодних» справ у той час чільне місце посідало служіння церкві та її матеріальна підтримка.

У другій половині ХІХ ст. зростає інтерес громадськості до пошуку, вивчення та збереження історичних пам’яток на теренах Волині. Одним із напрямків діяльності дослідників був пошук та вивчення давніх і вже неіснуючих православних монастирів.

Велику увагу Вербській церкві приділив дослідник Микола Іванишев, професор Київського університету. Його, з метою зібрати свідчення про життя князя Андрія Курбського, направив у Ковельський повіт начальник Київської археографічної комісії, яка існувала при Київському генерал-губернаторстві. В ризниці Вербської церкви дослідник розшукав акт генеральної візитації від 20 лютого 1760 р. У цьому документі був опис церкви і монастирських будівель, з якого випливає, що церква Святої Трійці була дерев'яна, з одним куполом, покрита гонтом, мала дерев’яні двері на залізних петлях, на ній було три залізних хрести. До церкви була прибудована дзвіниця з чотирма дзвонами. Церковна територія неогороджена, а лише захищена річкою Турією. Але Миколі Іванишеву не вдалося виявити, коли і хто заснував монастир і коли його перетворили на приходську церкву.

У ході роботи Археографічної комісії був виконаний малюнок церкви. Це джерело дає уявлення про архітектурно-просторову структуру храму станом на першу половину ХІХ ст. Деякі вчені та краєзнавці вважають, що цей малюнок виконав Тарас Шевченко. Хоча прямих підтверджень цьому немає, однак відомо, що, відповідно до розпорядження генерал-губернатора Бібікова, Шевченко у вересні-жовтні 1846 року за завданням Комісії здійснив поїздку Волинню і Поділлям як художник.

Наприкінці ХІХ ст. храм був уже в аварійному стані. У 1901 році на його місці побудовано нову церкву з такою ж назвою.

У 1944 році церква згоріла. Про її вигляд свідчать лише дві фотографії, які зберігаються у фондах Ковельського історичного музею. Одна виконана у 30-х роках ХХ ст., друга – за часів німецької окупації.

У 1999 році Свято-Серафимівська релігійна громада с. Вербка запланувала розпочати відбудову Троїцької церкви. При погоджені землевідводу була поставлена умова, щоб перед початком будівництва на земельній ділянці було проведено археологічні дослідження. Археологічні дослідження дали б змогу фахівцям ретельно обстежити залишки фундаментів церкви, а також ділянки історичного культурного шару. Проте, з огляду на необхідність великих фінансових затрат на дослідження і на побудову нового храму, його так і не відбудували, а поставили поряд із місцем, де стояла Троїцька церква, перевезену дерев’яну церкву із сусіднього села.

Юрій МАЗУРИК, член Національної спілки краєзнавців України