Дослідник, мандрівник і журналіст Дмитро Антонюк 24 червня представив у Волинському краєзнавчому музеї в Луцьку свою нову книгу «Римо-католицькі кляштори в Україні».

Ім’я Дмитра Антонюка відоме насамперед любителям мандрівок. Видана ним серія путівників окремими регіонами нашої країни, а також двотомник «Польські замки і резиденції України» для багатьох стали незамінними помічниками. Книги рясно проілюстровані знімками, які автор робить виключно самостійно.

«Римо-католицькі кляштори в Україні» теж містять багато фотографій, вони займають 248 із 472 сторінок. Усього в книзі описано понад 220 католицьких монастирів, оповіді про них згруповані за регіоном розташування. Видання оснащене географічним покажчиком і невеликим глосарієм. Крім того, на початку книги представлена коротка історія католицьких чернечих орденів і згромаджень.

Можливо, через спеку – а того дня термометри показували аж +36 – чи через те, що цього дня відбувалася Міжнародна наукова конференція «Радянські репресії в Західній Україні у 1939–1953 рр.», на презентацію прийшло не дуже багато відвідувачів. Але це були дійсно ті, кого цікавили книга та її автор. Серед них, зокрема, були історикиня і краєзнавиця Тетяна Яцечко-Блаженко, науковиця Анна Кирилюк-Юхимчук, автор дисертації «Римо-католицькі монастирі Луцько-Житомирської дієцезії у кінці XVIII – першій половині ХІХ ст.», представник Генерального консульства РП у Луцьку та представник римо-католицької парафії Святих Петра і Павла в Луцьку.

Як розповів Дмитро Антонюк, у книзі він описав ті римо-католицькі монастирі, які були збудовані до 1917 р., а у випадку Західної України – до 1939 р., і які дійшли до нашого часу, навіть якщо це фрагментарні руїни. Перші матеріали до книги він почав збирати ще в 1992 р., а закінчив її написання у 2013 р. Події Майдану, активним учасником якого був Дмитро, а згодом відмова видавництва стали одними з причин, через які книга не побачила тоді світ. «Дякувати Богу, – жартував Дмитро, – стався COVID. Перед цим постійно не вистачало часу, а тут його з’явилося достатньо. Ще раз відредагував текст, який трохи втратив на актуальності, доповнив його. Так що COVID пішов книжці на користь».

Перші подорожі Дмитра були пішими, далі їздив громадським транспортом, згодом – власним автомобілем. Ночувати доводилося і в готелях, і в людей, і в наметі, який Дмитро має при собі в кожній подорожі. Так мандрівник, без перебільшення, об’їздив усю Україну. Дмитро при написанні своїх книг дотримується правила – писати в них лише про те, що бачив на власні очі.

У книзі вміщені описи 17 волинських монастирів. Як зазначив автор, розділ про Волинь мав би бути набагато об’ємнішим, адже тут було чимало католицьких монастирів, проте значна їх частина була втрачена під час Першої та Другої світових війн і за комуністичної влади.

На запитання, як він ставиться до того, що католицькі храми опиняються з різних причин у власності інших конфесій і нові господарі спотворюють первісну архітектуру об’єкта, добудовуючи, наприклад, бані, нові вежі тощо, Дмитро Антонюк відповів: «Я – противник такого підходу, противник, коли наші храми вкривають цим страшним золотом, нітридом титану, якого ніколи на наших землях не було. Але, з іншого боку, я можу зрозуміти громаду: вона не має грошей на бляху чи на ґонт, часто громаді і священнику просто не вистачає знань про те, як це має бути. Однак я вдячний, що нові власники у свій спосіб опікуються і зберігають пам’ятку, бо інакше вона просто зруйнувалася б. Для мене важливо, щоби храм і надалі залишався храмом, навіть якщо це буде інша конфесія».

Книга написана як путівник, проте це радше не книга-гід, а тревел-блог. Читати її легко і цікаво. Крім хронологічних даних і описів архітектурних деталей, поданих дуже дозовано, в ній багато цікавих історій особистостей, пов’язаних з описуваним місцем, та особистих вражень. «Мандрівка для мене – це не тільки зустріч із пам’ятками, можливість відвідати цікаве місце, це насамперед зустріч із людьми. Такі подорожі для мене дуже цінні, і я дуже тепло згадую такі незабутні зустрічі», – розповів Дмитро.

Розповідаючи про плани на майбутнє, Дмитро Антонюк зазначив, що збирається написати книгу про найбільш відомі римо-католицькі парафії України, а також працює зараз над новим виданням двотомника «Польські замки і резиденції України». У ньому, як сказав Дмитро, було вміщено описи близько 470 об’єктів, але з часу видання він знайшов ще близько 80, причому частина з них узагалі не описана в українській історично-краєзнавчій літературі.

А ще Дмитра Антонюка запросили стати автором путівника подільської частини Шляху Святого Якова. Вінницька обласна влада недавно включила проєкт «Camino Podolico» у стратегічну програму розвитку туризму. Довжина маршруту з Вінниці до Кам’янця-Подільського становить 360 км, на ньому є чимало цікавих історичних та природних пам’яток. У планах є також продовження українського Шляху Святого Якова далі на захід. Чому би не на Волинь?

Книга «Римо-католицькі кляштори в Україні» вийшла за сприяння Польського інституту в Києві та ТОВ «Пластікс-Україна». Її можна придбати під час презентацій або в автора, надіславши йому на фейсбуці адресу, на яку можна вислати книгу поштою. Поспілкуватися з Дмитром Антонюком можна буде також на фестивалі «Олицька переберія» 28 червня.

Текст і фото: Анатолій ОЛІХ