У листопаді цього року Україна та світова спільнота відзначили 80-у річницю Голодомору. Ця сумна дата мимоволі пробуджує спомини дитинства.

Відлуння Великого голоду зачепило й моє покоління. Добре пам’ятаю голод 1946 року, коли мешканці Молдови з торбами за плечима обліплювали залізничні платформи. Вони везли овечі шкурки, щоб виміняти на хліб. Їх виловлювала залізнична міліція, яка була озброєна кавалерійськими гвинтівками. Діти допомагали втікачам сховатися в дитсадку, а переслідувачам говорили, що ті побігли далі.

Однією з постатей минулого, що закарбувались у пам’яті, був Юзя.

У нашому невеличкому подільському райцентрі Деражня його так називали. Він був одинокою людиною, не мав ані сім’ї, ані рідні, ані дому. Проте він не був бездомним. Юзя був безземельним, але роботящим селянином і нелегкою працею заробляв собі свій хліб. Пиляв та рубав дрова, допомагав орати та боронити кіньми городи, копав лопатою, розкидав гній. Допомагав також збирати врожай овочів та фруктів. Підрізав фруктові дерева, кропив їх синькою, підбілював. Не рідко йому доводилося допомагати в обігріві приміщень: носити дрова вугілля, або торф у помешкання, чистити печі та виносити попіл. У цих родинах, яким він допомагав, він і залишався ночувати. Став він безземельним після того, як відмовився вступати в колгосп. Йому довелося пережити тяжкі роки колективізації та голоду.

Абсолютну більшість сільського населення нашого району, як і всієї тодішньої Кам’янець-Подільської області, становили сільськогосподарські середні та бідні господарства. Винятком були великі націоналізовані маєтки та численні фільварки, які ще з часів закінчення НЕПу були перетворені на так звані колективні товариства спільного обробітку землі та об’єднання для утримання сільськогосподарської техніки.

На початку тридцятих років минулого століття розпочався період суцільної колективізації. За цих обставин багато сільськогосподарських працівників увійшли до складу колгоспів та радгоспів. Але були й селяни, що відмовилися вступати в ці об’єднання.

Саме таким «відказником» був Юзя. Він негативно ставився до влади, часто розповідав нам про Великий голод 1933-го.

Не знаю обставин його особистого життя. Можливо, у нього були якісь непорозуміння в сім’ї, але пам’ятаю, що він був одиноким та безземельним, хоча, повторюсь, жебраком не був. У грудні 1947 року, коли відбулась грошова реформа Юзя спалив свої гроші, які впродовж тривалого часу збирав собі на чоботи.

Дон ШОЙХЕТМАН