Зима у стрілецьких організаціях не була періодом застою. Хоч у листопаді й завершувалася акція «Десять пострілів на честь Батьківщини» та припинялася активність на присипаних снігом футбольних полях і стадіонах, приходив радісний час свят і карнавалу.

Волиняни вміли святкувати дійсно весело, зі справжньою кресовою фантазією, віддаючи на благодійність гроші, зібрані під час забав, виступів і маскарадів. У цей час починався сезон зимових змагань, важливих стрілецьких свят та річниць.

Уже на початку грудня стрільці починали готувати пакунки для старших колег, які служили у війську і під час свят мусили залишатися на службі. Що було в пакунках? Домашні пироги, солодощі, кращі сигарети та інші дрібниці, які свідчили, що про колег пам’ятають. Перед святами також організовували ярмарки, завдяки яким збирали кошти на Різдво для дітей із найбідніших сімей. Хлопці з ковельського стрілецького підрозділу заради цієї справи прийняли виклик від стрільчинь і заробили гроші, рубаючи дрова.

Щоправда, на Волині не було таких розваг, як у Варшаві, де на Різдво пожертви для дітей безробітних збирав на Театральній площі директор столичного зоопарку Ян Жабінський у товаристві молодого лева, лами й верблюда, отримуючи немалі суми до скарбнички. Проте грошей із волинських різдвяних ярмарків чи акції рубання дров вистачало на благодійність. Для дітей із найбідніших сімей тоді організували прекрасні розваги біля ялинки, серед яких були й виступи стрілецького аматорського театру. Вони отримували скромні подарунки, підготовлені стрільчинями. Із цієї нагоди часто влаштовували спеціальні заходи. Наприклад, в Углах Костопільського повіту стрільці власноручно виготовляли фігурки для креативного краківського вертепу. На це диво до стрілецької світлиці приходили подивитися старші мешканці села («Strzelec», 1935 р., № 12, с. 15).

Різдво святкували і самі стрільці. У грудні або на початку січня вони проводили «Стрілецький святвечір». За щедро заставленими столами у стрілецьких світлицях збиралися не тільки активні члени та їхні родини, але й ті, хто служив у війську і був у відпустці з нагоди свята.

У 1930 р. репортер видання «Przegląd Wołyński» писав: «Гамірно та велелюдно було у приміщенні Стрілецького союзу в Луцьку 28 грудня, коли проходила традиційна оплаткова зустріч. Зібралося багато стрільців, що свідчило про розростання союзу попри погану економічну кон’юнктуру» («Стрілецький святвечір у Луцьку», «Przegląd Wołyński», 1930 р., № 52, с. 4).

Того року «Стрілецький святвечір» у столиці Волині зібрав більше 100 осіб. У залі, прикрашеній ялинкою, стрільців вітали як запрошені гості, серед яких були командир 24-го піхотного полку, полковник Антоній Жураковський і редактор видання «Przegląd Wołyński» Тадеуш Загурський, так і очільники Стрілецького союзу: керівник підокругу «Волинь», сенатор Антоній Станевич, комендант підокругу «Волинь», поручник Станіслав Зарембський та мій дід Ян Марцінковський, комендант Луцького повіту Стрілецького союзу («Стрілецький святвечір у Луцьку», «Strzelec», 1931 р., № 9, с. 15).

Комендант Луцького повіту Стрілецького союзу Ян Марцінковський із дочкою Леокадією та дружиною

Поділившись оплатком, усі сідали до спільного столу, на якому був чудовий заливний карп чи рясно присмачена сухофруктами кутя. Біля ялинки, яку стрільчині оздоблювали власноруч виготовленими прикрасами, співали колядки, стрілецькі пісні та «Колядку волинських стрільців» на мелодію «Wśród nocnej ciszy», яка починалася такими словами:

Зійшов Син Божий з неба висоти,
Стрільці рішили в Віфлеєм іти.
До вертепу поспішають,
Гарну варту виставляють
І честь віддають.

Йосиф питає: «Звідки ви йдетé?
Хто батько-мати? Що шукаєте?»
«Ми – стрілецькая ватага,
І прийшли віддать повагу
Сину Божому».
(«Колядка волинських стрільців», «Przegląd Wołyński», 1930 р., № 52, с. 4. Українською колядку переклав Анатолій Оліх).

Того ж року так само гарно відзначали Різдво на «Стрілецькому святвечорі» в Ковелі. Гуляли весело, тим більше, що можна було «випити кілька ковтків яблучного вина, виготовленого Ковельським сеймиком, і закусити пирогами, цукерками та горіхами, які пожертвувала пані Вонсікова, або запалити видану цигарку» («Традиційна оплаткова зустріч ковельського підрозділу Стрілецького союзу на Волині», «Strzelec», 1931 р., № 2, с. 10). На завершення зустрічі стрільців у Ковелі всі сфотографувалися на пам’ять, після чого учасники заходу пішли на вертеп до місцевого кінотеатру «Експрес». Важливо те, що дохід із виступу передали на будівництво костелу-пам’ятника в Ковелі.

На карнавалі у Ковелі, 30-ті роки. Фото, подароване Тадеушу Марцінковському Ромуальдою Вдзєнконською

Костел-пам’ятник у Ковелі, на будівництво якого стрільці жертвували кошти, зібрані під час показів вертепів. Поштова листівка

У 1936 р. у Рівному за одним столом зібралися аж 200 стрільців, стрільчинь, орлят і запрошених друзів. Після отця Людвіка Сиревича виступив легіонер 1-ї бригади легіонів, ротний Єжи Роян, який пригадав легіонерські святвечори в полі, а повітовий комендант, поручник Вуйцік розповів про те, як польські солдати збиралися на чужині – в Америці та Франції.

Святкували також у менших підрозділах. Наприклад, у польському селі Ядвіполь члени Стрілецького союзу спершу зустрілися в капличці на урочистому богослужінні, після якого відбувся парад підрозділів стрільців, стрільчинь і орлят перед представниками управління та командування повіту, що прибули з Рівного. Це мало бути цікаве видовище: майже всі мешканці села промарширували рівним кроком перед поважними гостями, адже тут майже кожен належав до «Стрільця» («Strzelec», 1936 р., № 3, с. 14).

Часто в таких малих населених пунктах ті діячі, які виховували молодь, запрошували стрільців до себе додому. Саме так зробив Станіслав Зачек, заступник голови правління Стрілецького союзу в Гранатові в Горохівському повіті. Першого дня 1931 р. хлопці з гранатівського підрозділу разом із родинами, комендантом та членами правління підрозділу Стрілецького союзу «Гранатів» сіли за щедро заставлений стіл у будинку заступника голови. Поділившись оплатком та побажавши одне одному всього найкращого, вони виконали улюблені колядки, а після почастунку прибрали меблі з кімнати й розпочали веселощі, які тривали до 22.00 («Стрілецький святвечір у підрозділі Стрілецького союзу в Гранатові Горохівського повіту», «Przegląd Wołyński», 1931 р., № 4, с. 5).

Наприкінці грудня – на початку січня члени Стрілецького союзу разом із місцевим населенням зустрічали Новий рік на стрілецькому балі. Імпреза, дохід від якої найчастіше передавали на благодійність, розпочиналася з виступів стрілецьких хорів чи аматорських театрів, а танцювали всі під музику у виконанні місцевого оркестру. Про буфет зазвичай дбали стрільчині. Члени Стрілецького союзу разом із сім’ями та гості в приємній атмосфері святкували аж до самого ранку.

Така новорічна забава відбулася 1935 р. у стрілецькій світлиці в Луцькому замку. Тоді показали виставу «Цар Ірод», поставлену стрілецьким аматорським колективом («Strzelec», 1936 р., № 10, с. 15). Прекрасні бали, про які цікаво розповідала моя тітка Леокадія Зборовська (у дівоцтві Марцінковська), відбувалися також у казино 24-го піхотного полку в Луцьку. Після них залишилися приємні спогади і прикрашена квітами сукня з органзи, яка, як свідок важливих і прекрасних хвилин, поспішно складена до суконного мішка, поїхала з власницею в Сибір під час радянської окупації.

У січні в прикрашених польськими національними кольорами залах стрільці святкували річниці Січневого повстання. Ще в 1920-х рр. важливими учасниками цих заходів були січневі повстанці, яким вдалося пережити пекло Сибіру і щасливо повернутися на рідну Волинь. Вони ділилися з молоддю спогадами про боротьбу, а стрільці зворушували їх, декламуючи вірші. Згодом у виступах організатори нагадували про перебіг повстання і пов’язані з ним важливі історичні постаті.

Під кінець 1920-х рр. нову традицію святкування річниць запровадив Якуб Гофман, комендант округу «Рівне» Стрілецького союзу, працівник Кураторію волинського шкільного округу. Він запропонував перестати сумно відзначати річниці Січневого повстання й акцентувати на його поразці, бо вважав, що в кожній історичній події передусім потрібно помічати істотний етап боротьби поляків за національне визволення.

Гофман підкреслював, що під час заходів необов’язково щоразу згадувати тільки відомі прізвища, але точно варто звернути увагу «на постаті, які зробили щось для повстання в певному населеному пункті», на тихих місцевих героїв, які знаходяться далеко в тіні. Він нагадав, що на Кресах «у цьому нерівному бою проти спільного ворога, царату, поряд із польською кров’ю пролилася кров євреїв та українців», і про цей факт не можна забувати. У Рівному в 1927 р. він організував урочисте святкування річниці Січневого повстання, яке вперше розпочалося богослужіннями у двох святинях: у парафіяльному костелі та синагозі, де рабин виголосив проповідь про євреїв – учасників боротьби за визволення Польщі. Ввечері в залі Будинку польського солдата провели доповнену сценками й музикою лекцію про долю польського солдата й перебіг Січневого повстання на Волині. Потім усі разом заспівали «Мазурку Домбровського» (Якуб Гофман «Про січневі урочистості», «Strzelec», 1927 р., № 7, с. 12–13).

У 1930-х рр. під час відзначення річниць Січневого повстання не забували про ветеранів. У 1933 р. на Волині жили троє січневих повстанців. Одним із них був поважного віку поручник Лонгін Вєжбицький зі Здолбунова («Wołyń», 1933 р., № 7, с. 10).

Повстанців відвідували вдома, передавали їм та їхнім родинам підготовлені стрільцями невеличкі подарунки. Стрільці відновлювали та впорядковували могили, а на місцях боїв ставили хрести або встановлювали меморіальні дошки. Для того, щоб стрільці добре зрозуміли, що довелося пережити тим, хто боровся за Батьківщину, не дивлячись на сувору волинську зиму, організовували марші й навчання стрілецьких підрозділів. Наприклад, у 1932 р. із нагоди 69-ї річниці початку Січневого повстання повітове командування Стрілецького союзу в Ковелі розпорядилося провести нічний марш для трьох місцевих стрілецьких взводів («Лекція про Січневе повстання», «Przegląd Wołyński», 1932 р., № 6, с. 3).

У січні-лютому в підрозділах організовували карнавальні вечорниці. У 1933 р. такий стрілецький карнавальний бал, мабуть, «найкраще вдався у Клевані», де в залах старого замку, крім стрільців, добре відпочивали місцеві інтелігенція та осадники («Wołyń», 1933 р., № 7, с. 8).

Іноді ці традиційні стрілецькі бали на Волині називали маскарадами. Чому? В такі дні стрілецьке товариство охоче знімало форму, щоб перетворитися на ангела чи легіонера, князівну, турка або диявола. Здавалося, що креативність стрільчинь щодо костюмів була невичерпною. Вони також дбали про вигляд залу та буфет. Під час показу вистави «Легіонери в раю», коли звучали перші слова пісні «Як легіони дісталися до неба», нікого не треба було заохочувати співати та веселитися. Залежно від того, де який був звичай, танцювали під популярні пісні або під улюблені народні мелодії. Саме такий маскарад у 1936 р. організували стрільчині з жіночого підрозділу «Луцьк-місто» Стрілецького союзу («Strzelec», 1936 р., № 15, с. 14).

Зимою, в лютому й березні (в Польщі зима триває до 20 березня, – ред.), відбувалися важливі лижні змагання. На Волині лижний спорт поволі заявляв про себе. Тільки в 1932 р. виникла ідея створення важливого лижного осередка та будівництва трампліну. Через якийсь час Кременець став «волинським Закопаним лижного спорту».

Кременець – столиця волинського лижного спорту. Поштова листівка

Лижне спорядження було дороге, тому по кілька стрільців із кожного повіту підокругу «Волинь» скерували до Казімєжа-Дольного на курси виготовлення лиж у домашніх умовах. Таким чином перші любителі лижного спорту почали вчитися їздити на спорядженні власного виробництва, більше того – вони почали вчити його робити інших прихильників цієї спортивної дисципліни. Пізніше при осередку фізичного виховання в Луцьку відкрили регулярні курси лижного спорту, які були дуже популярними серед стрільців цілого підокругу. Тоді почали з’являтися перші лижні секції.

Уперше лижні перегони на 6 км у столиці Волинського воєводства відбулися в 1932 р. («Під знаком фізичної сили», «Strzelec», 1932 р., № 22, с. 13). Наступного року любителі лижного спорту з Волині тріумфували на Лижних змаганнях за звання чемпіона Стрілецького союзу «Схід», які відбулися в Новогрудку. Друге місце в індивідуальному заліку зайняв тоді стрілець Цибульський із Луцька, а третє в командному заліку – спортсмени з Луцька.

Із року в рік щораз міцнішою ставала стрілецька команда з Янової Долини. У 1936 р. відбувся Лижний забіг Зулув–Вільно (в Зулуві народився Юзеф Пілсудський, – ред.). Хоч перемогли команди з Карпат, волиняни потрапили в першу десятку («Лижний забіг Зулув–Вільно», «Strzelec», 1936 р., № 9, с. 6–9). У 1937 р. Лижний забіг Зулув–Вільно був дуже урочистим. Вулицями міста на Расу (старовинний некрополь у Вільнюсі, – ред.) пройшли 400 учасників змагань з усієї Польщі. На цвинтарі біля кам’яної плити, під якою поховане серце маршала Юзефа Пілсудського, відбувся захід, під час якого стрільці вшанували коменданта. Лише наступного дня всі поїхали потягом до Зулува. У місці, де колись знаходився будинок Пілсудського, стояв цоколь із льоду, а неподалік – лінія старту. Учасники змагань із Янової Долини привертали увагу костюмами соковитого зеленого кольору. Цього разу у спортивному суперництві серед стрілецьких команд вони зайняли друге місце (С. Хаця «На трасі Зулув–Вільно», «Strzelec», 1937 р., № 10, с. 7–9).

Оплаткова зустріч Стрілецького союзу в актовій залі загальноосвітньої школи в Білозірці. В першому ряді третій зліва сидить парох місцевої парафії, отець Ян Котвицький

(Продовження буде).

Малгожата ЗЄМСЬКА
Фото з колекції Тадеуша Марцінковського

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ПРО СТРІЛЕЦЬКИЙ СОЮЗ НА ВОЛИНІ У 80-ТУ РІЧНИЦЮ КАТИНСЬКОГО ЗЛОЧИНУ