Із Корця вирушаємо трасою Е40 у напрямку Луцька (про відвідини Корця ми писали тут). Десь за 30 км буде вказівник направо, на Великі Межирічі. Ще 6 км уже не такої хорошої, але досить терпимої дороги, і ми в’їжджаємо в село.
А чи село? У XVI ст. це було чимале поселення, яке належало князям Корецьким і мало власний замок та земляні укріплення. В 1605 р., коли Межирічі перейшли до князів Острозьких, поселення отримало магдебурзьке право. На початку XVIII ст. тодішній власник містечка, князь Домінік-Єжи Любомирський заснував у Межирічах костел і піярський кляштор, а піяри у свою чергу відкрили колегіум, який славився високим рівнем навчання. На початку ХІХ ст. гімназія, створена на базі колегіуму, конкурувала з Кременецьким ліцеєм. Найвідомішим її випускником був Міхал Чайковський (1884–1886 рр.), славнозвісний Садик-паша. Нащадок гетьмана Івана Брюховецького, учасник Листопадового повстання, козацький кошовий отаман під зверхництвом турецького султана, організатор заколоту в Сербії, борець за звільнення від російського впливу, а за якийсь час полум’яний прихильник об’єднання слов’ян під скіпетром російського царя Олександра ІІ. І це ще далеко не все про цю людину! Залишив Чайковський по собі й багату письменницьку спадщину; літературні критики відносять його до найяскравіших постатей української школи польського романтизму.
Справжній розквіт містечка припав на кінець XVIII – початок XIX ст., коли в 1773 р. ці землі купив коронний хорунжий і овруцький староста Ян Казимир Стецький. Зауважимо, що десь у цей період поселення втратило статус міста. На місці замку князів Корецьких новий власник спорудив палац, конюшні, в яких вирощували арабських скакунів, осушив навколишні багна. Між іншим, це його син Юзеф розбив навколо палацу перший на Волині ботанічний сад з оранжереями та теплицями. Палац славився своїми розписами, картинами, меблями, бібліотекою. Стецькі щороку спонсорували навчання 30 місцевих обдарованих молодих шляхтичів у Варшавському і Віленському університетах, а шістьох відправляли вчитися за кордон Речі Посполитої. Саме так вони розуміли поняття «патріотизм». А ще вони заснували в Межирічах шпиталь для вбогих. Показові приклади, чи не так?
У 1837 р. маєток конфіскували за участь Стецьких у Листопадовому повстанні. Так почався занепад Межиричів. Російська влада закрила ліцей, за ним монастир. В 1859 р. Стецьким вдалося після довгих процесів відсудити маєток, але він вже не повернув своєї колишньої величі.
Палац належав графам Стецьким до 1939 р. Коли прийшли совєти, будівлі та інше майно одразу ж відібрали. Графа Юзефа Стецького НКВС арештував на початку жовтня 1939 р. Дружині вдалося вивезти обох дітей до Львова, але її невдовзі теж арештували і відправили на спецпоселення в Казахстан. Дітей забрали родичі з Кракова. В 1946 р. графиня Стецька повернулася до Польщі, а її чоловіка ще в 1940 р. розстріляли в Биківні.
Відвідування Великих Межирічів ми почали з костелу Святого Антонія Падуанського, збудованого в 1720–1725 рр., як ми вже згадували, Любомирськими. Костел височенний, колись при ньому стояв монастир, у якому діяв колегіум, а потім гімназія. Зараз від кляштора мало що збереглося.
На костелі був замок, крізь щілини видно, що всередині прибирали. Стіни у відносно непоганому стані, але дах уже знищений. Костел востаннє ремонтували в 1927 р. коштом Стецьких. Влітку 1943 р. поляки Великих Межирічів і сусідніх сіл, які шукали тут прихистку, не уникнули долі, що спіткала тисячі волинян у ті часи. Однієї ночі на село напала боївка УПА. Частина втікачів замкнулася в костелі, проте оборона була недовгою. Кількість жертв нападу досі невідома. Під костелом встановлено хрест із написом: «Перепоховання останків з місцевого костелу села Великі Межирічі. 08.11.2014». Які саме останки там перепоховано – із 40-х рр. чи більш ранніх – нам не вдалося з’ясувати.
Костел стояв пусткою до 1990-х рр. У ньому вціліли майже всі барокові вівтарі, а їх станом на 30-ті рр. ХХ ст. нараховувалося не багато і не мало – 11 штук. Коли на Волині почали повертати храми католикам, костел у Великих Межирічах не планували використовувати за призначенням через відсутність вірян, тож вівтарі перенесли в інші святині. Два з них ми вже бачили в корецькому костелі Святого Антонія Падуанського. А ще вони потрапили до Острога (вівтар Святого Антонія) та Кунева. На жаль, sancta simplicitas деяких священників зробила те, чого не зробила радянська влада. Високі, пропорційні до свого храму вівтарі за випробуваною методикою Прокруста вкоротили і з почуттям виконаного обов’язку (пам’ятка врятована і далі служить католикам) встановили в інших храмах. Ех, шкода про це говорити…
Нижня (у каплиці) і верхня (у пресвітерії) частини вівтаря в острозькому костелі, перевезені з Великих Межиричів. Можна уявити висоту оригінального вівтаря, якщо скласти нижню та верхню частини, а також додати ще одну секцію, яка виявилася зайвою
На стінах і дахах нефів уже ростуть не тільки трави, а й кущі та дерева. Поступово костел – пам’ятка архітектури, як свідчить відповідна табличка – перетворюється в руїну. Фактично зник із лиця землі й колись великий католицький межиріцький цвинтар.
Звідти вирушаємо шукати палац. Вказівників, звісно, немає, дорога в селі місцями розбита дощенту. У дірах у покритті, яке колись претендувало на назву «асфальт», проглядає стара бруківка. Проїжджаємо невелику площу (гм, колишній ринок?), спускаємося вниз. Автобусна зупинка, а на пагорбі видніється будівля з колонами, перед якою встановлено типовий радянський пам’ятник загиблим у Другій світовій війні. Побілений. Автомобіль залишаємо внизу, біля майже пересохлого ставочка, й алеєю підіймаємося до палацу Стецьких. Як потім прочитали в історичних розвідках, у тому ставку ще в 30-х рр. ХХ ст. вирощували форель.
Алея до палацу. З-під трави проглядається бруківка
Після Другої світової війни в палаці влаштували школу, зараз там теж міститься Великомежиріцька спеціальна школа-інтернат І–ІІ ступенів. Видно, що ремонти якісь робляться, але їх явно недостатньо. Палац у стилі класицизму цікавий, зокрема, тим, що, крім головного корпусу, збереглися ще й обидві офіцини, які сполучаються з корпусом критими галереями у формі дуги, та рештки в’їзних воріт.
Рештки в’їзних воріт і парку
Про загальний стан будівлі говорить хоч би той факт, що одна із цих галерей незадовго перед нашим приїздом завалилася. Здивувало нас і те, що при неремонтованому, в аварійному стані дахові на першому поверсі встановили вікна. Пластикові, звісно. Палац і зараз гарний, вражають обидва його фасади, але боляче дивитися на його животіння й повільну смерть.
Усе, спускаємося. Наш наступний пункт – Невірків.
Вид на костел Святого Антонія Падуанського зі старої дороги на Невірків
Текст і фото: Анатолій ОЛІХ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
