Читаючи «Волинський монітор» від 17 січня 2013 р., дізнався, що цей рік визначено Роком Січневого повстання. Вирішив написати Вам і поділитися своїми матеріалами.

У вільний час займаюся краєзнавчою роботою – вивчаю і досліджую історію свого рідного міста Горохова і навколишніх сіл. У моїй колекції є копія оригінальної гравюри, що походить з тижневика „L'Illustration: Journal Universel” за 1863 рік. Її назва – «Прибуття з Галіції добровольців до Дружкополя на Волині». Європейська громадськість підтримала поляків у повстанні 1863 року. Оскільки Дружкопіль був прикордонним населеним пунктом Російської імперії, де проходив кордон з Австро-Угорщиною, сюди і прибули добровольці для підтримки повстанців не тільки з Галичини, але й з Угорщини, Чехії, Німеччини, Італії, Франції. В Галичині формували загони добровольців і поставляли зброю на Волинь і частину Київщини. На гравюрі зображено, як у бойовому піднесенні на площі перед церквою повстанці проголошують «Золоту Грамоту» - документ, який передбачав надання селянам землі і закликав до боротьби проти Російської імперії.

Пригадую, як 21 вересня 2009 року я з колегою Євгеном Олійником, котрий займається відеоархівацією, вирушили на пошуки з надією віднайти сліди повстання. Ми приїхали у село Журавники і Волицю-Дружкопільську (попередня назва села – Дружкопіль). Розпитуючи старожилів села, нам не вдалося віднайти жодної інформації про повстання і про можливі захоронення польських повстанців. Однак місцевий хлопчина показав медаль, яку знайшов на городі його брат. Це була нагрудна медаль Російської імперії «За усмирение Польского мятежа 1863-1864». Цією медаллю нагороджували учасників придушення польського повстання. Існує два різновиди такої медалі: зі світлої і темної бронзи. Першою нагороджувалися всі чини армії, що брали участь у бойових операціях, а також особи різних прошарків, навіть селяни, що виступали зі зброєю в руках проти повстанців. Медаллю з темної бронзи (міді) нагороджувались усі військові чини і чиновники військових відомств, що знаходилися на території військових дій, але не брали участі в бойових операціях.

Поглянувши на медаль, яку показав мені хлопчина, я не звернув уваги на те, який вигляд вона мала, бо тоді вперше тримав у руках подібну нагороду. Пізніше, в Горохові, побачив такі ж медалі у двох людей, котрі знайшли їх на території міста (з темної бронзи). Конкретно про повстання я так нічого і не довідався, однак розповіді людей про минуле були цікавими і спонукали до дальших пошуків інформації щодо містечка. Ми побували також на місці, де колись стояв римо-католицький костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Від нього нині залишилися лише фрагменти стін. Поряд із розвалинами костелу знаходилося кладовище, де в заростях ми відшукали понівечені надмогильні хрести і фрагменти фігур святих. Також я дізнався, що тут у 1939 році поховали вбитого червоноармійцями Тадеуша Руге – останнього передвоєнного Президента міста Познань. Із часом я натрапив на листівку з виглядом костелу і на, так звану, цеглину (збір коштів на відбудову костелу, зруйнованого під час І світової війни). Побували ми також на території Городища пізнього Середньовіччя, що знаходиться неподалік церкви. Це пам’ятка археології національного значення.

У 1905 році відбулося посвячення новозведеного Свято-Дмитрівського храму (у моїй колекції є листівка з виглядом церкви 1917 року). Це була своєрідна архітектурна «православна візитка» Російської імперії на кордоні з Австро-Угорщиною. Показна споруда церкви і нині милує око людей, котрі проїжджають трасою Луцьк – Львів. Фундатором та ініціатором будівництва церкви був граф Рафаїл де Боссаліні – місцевий землевласник, котрий перебував на службі у російського царя.

Перед ІІ світовою війною містечко Дружкопіль нараховувало 1500 жителів польської, української і єврейської національностей. Тут були також костел, синагога і чудовий графський палац, в якому під час І світової війни містилася унтер-офіцерська школа. Також мені розповідали про цікавий пам’ятник, що зображував орла з піднятими крилами на честь полеглих австрійських воїнів. Нині від могил австрійських воїнів не залишилось ані сліду, а від пам’ятника зосталися тільки рештки бетону. Цікавим історичним фактом є те, що в Дружкополі за часів Російської імперії діяла прикордонна служба та митниця. Кордон, який розділяв дві імперії і два світи, проходив недалеко – три кілометри на південний захід від Дружкополя – Журавників.

Андрій КЛЕНК