«Коли бачиш дитину, яка мріє про власні колготи чи зубну щітку, ти переоцінюєш своє життя», – каже Яна Цапук, голова громадської організації «Фундація розвитку сільської молоді». Про благодійність ми розмовляли з нею в редакції «Волинського монітора».

– Діяльність «Фундації розвитку сільської молоді», як засвідчує назва, орієнтована на сільські території. Які саме проекти Ви реалізовуєте?
– Фундація зареєстрована у 2017 р. Проте ідею її заснувати я виношувала вже давно, оскільки завжди долучаюся до різних благодійних акцій. Серед основних напрямків нашої діяльності – робота з дітьми та учителями, які працюють у сільській місцевості. Ми реалізовуємо благодійні та освітні проекти. До масштабних благодійних проектів належить акція «Листи Миколаю». Її започаткувала моя подруга, і я почала до неї долучатися кілька років тому. В рамках акції діти з малозабезпечених чи неблагополучних сімей пишуть листи до Святого Миколая. Ми їх перекладаємо англійською, німецькою та польською, публікуємо або надсилаємо нашим партнерам. Людина обирає лист і купує те, про що просить дитина, запаковує та передає нашій фундації. А ми, переодягнені в Миколайчиків, розвозимо ці подарунки по школах та сімʼях.
Також перед Великоднем, Різдвом і початком навчального року ми збираємо речі, зокрема, мийні засоби та засоби особистої гігієни, адже зіткнулися з тим, що діти в селах часто не мають зубних щіток…

– Що діти просять у Миколая?
– На початку нас дуже дивувало, що діти просять такі прості речі, як колготи, шкарпетки, чобітки чи шапку, тобто те, про що, здавалося б, вони взагалі не повинні просити Миколая. Багато дітей бажають, щоб хтось був здоровий, щоб мама не пила, щоб тато не бився.
Мені також запамʼятався лист, у якому дівчинка просила книгу «Маленький принц». Ми купили їй цілий набір книжок. Потрібно було бачити, з якими емоціями вона відкривала цей пакунок, як бережно гортала сторінки того «Маленького принца».

– Як і де Ви шукаєте діток, яким потрібна допомога?
– Такі дані ми збираємо за допомогою шкіл і вчителів. Наші волонтери зустрічаються з дітками і пропонують їм написати листи Миколаю.
Коли я вперше брала участь у такій акції, це були діти з Маневицького та Камінь-Каширського районів. У 2017 р. наша фундація охопила Луцький район, у школах якого зібрала 212 листів. Я була дуже щаслива, коли благодійники забрали останній, 212-й, лист. Потім мене огорнула паніка, адже подарунки потрібно було розвезти засніженими дорогами та ще й за відсутності власної машини. Але все вдалося завдяки добрим людям.
Ми працюємо поки з Луцьким районом, тобто визначаємо такий обʼєм роботи, який здатні якісно виконати. Я ніколи не кажу, що ми охопимо всю область і купимо подарунки 5 тис. дітей, бо це нереально. Я кажу, що я можу реалізувати 200 дитячих мрій.

– Як діти реагують на подарунки від Миколая?
– Вони щасливі. Проте я після таких зустрічей відхожу кілька днів. Коли бачиш дитину, яка мріє про власні колготи чи зубну щітку, ти переоцінюєш своє життя, розумієш, що не цінуєш того, що маєш. Якось ми довідалися про дітей, котрі не ходять до школи, бо не мають у що взутися. Ними опікуються дідусь та бабуся, оскільки батьки пʼють. Ми привезли їм нові речі. Бабуся пізніше розповідала, що внучка лягла спати, не знімаючи новенької курточки, бо боялася, що в неї її заберуть. Памʼятаю теж, як 12-річний хлопчик, отримавши подарунок, не хотів його розпаковувати, бо вперше в житті одержав запакований презент. Для таких дітей навіть це важливо.

– Ви реалізовуєте також освітні проекти. Кого задіюєте в таких заходах?
– Наші освітні проекти спрямовані і на дітей, і на вчителів. Наприклад, для дітей із сільських шкіл ми організовували мовні табори. Реалізували також міні-проект із волонтерами з Корпусу миру: їздили з ними в села і проводили з дітьми уроки англійської мови.
Для вчителів іноземних мов із сіл ми організовували конференції, щоб вони мали можливість підвищити кваліфікацію. Зараз готуємося до наступного такого заходу, який відбудеться в серпні. Плануючи його, ми брали до уваги побажання директорів сільських шкіл, які просили провести тренінги з управління, роботи з кадрами, конфліктології, прав учителя та дитини.

– У коментарі одному з місцевих видань Ви зазначили, що серед напрямків діяльності Вашої організації є також підтримка творчої сільської молоді. Яким чином Ви її підтримуєте?
– Ми з братом організували конкурс малюнків у трьох номінаціях: «Моя сім’я», «Моє село» і «Моя школа». У ньому взяли участь 55 дітей із сіл.

– Окрім громадської діяльності, Ви провадите також курси іноземних мов «Мова».
– Це моя робота, завдяки якій заробляю на життя. Але на курсах у нас теж є соціальна складова: в кожній групі є безкоштовні місця для дітей, чиї батьки загинули в АТО, або дітей із малозабезпечених сімей. Безплатно навчаються також вдови воїнів АТО. Ми співпрацюємо з волонтерами з проекту «Меценати для солдата», які проводять дуже багато заходів для дітей учасників АТО.

– Як виглядає команда однодумців у фундації?
– Фундацію заснували я, мої брат і сестра. Кістяк організації – це дев’ять осіб, які завжди готові допомогти. Але нас підтримують також студенти, учні, батьки учнів, друзі, родичі та знайомі. Є дуже багато людей, які просто дзвонять і кажуть, що можуть допомогти.

– Із якими польськими організаціями співпрацюєте?
– Нашими головними партнерами є фундації «Pro Future», «Renezis – Szkoła spełnionych marzeń», товариство «Młodzi dla» та Комплекс шкіл у Радзині-Хелмінському.
Також із чотирма польськими школами ми організовуємо молодіжні освітні обміни. Вони живуть у сім’ях: українські – в польських, а польські – тут, в українських. Завдяки таким обмінам діти вивчають мову, знаходять нових друзів, у них змінюється світогляд.

– Ви робите дуже багато подарунків. Чи задумувалися про те, що в осіб, на яких спрямована Ваша діяльність, може скластися хибне уявлення про суть підтримки та сформуватися споживацький підхід до тих, хто їм допомагає?
– Є таке. Ми із цим стикалися й обговорювали, як уникнути формування такого ставлення. Ми намагаємося привчати дітей до того, що, аби щось отримати, потрібно докласти зусиль: написати лист, бути чемним, щось намалювати. Проводимо виїзні тренінги, на яких пояснюємо дітям, що для того, щоби стати успішним, щоб навчатися, не обов’язково бути багатим. Вчитися можна й удома. Не обов’язково бути юристом чи економістом, щоб добре жити. Можна просто робити смачне варення чи сир. Не обов’язково виїжджати з країни, щоб мати хороші умови для проживання. Я наводжу їм приклад моєї родини, адже ми з братом та сестрою теж виросли в небагатій сім’ї. Ми пояснюємо, наскільки важливо читати. Наша діяльність комплексна, тому працюємо також з учителями, які сьогодні є головним джерелом інформації в селі. Вони можуть і повинні вселяти в дітей надію та наповнювати їх позитивом.

Розмовляла Наталя ДЕНИСЮК