Річниця століття незалежності Польщі, яку ми відзначаємо цього року, не лише спонукає до роздумів, але й накладає певні обов’язки. Мати незалежну державу – це найголовніша мета кожної національної спільноти.

Власна держава забезпечує розвиток культури й освіти, а також є кінцевим гарантом особистих свобод. Дозволю собі тут поставити риторичні запитання. Скільки залишилося від шляхетської вольності після третього поділу Польщі? Як виглядала свобода особистості після вересня 1939 р.? Кожного разу за крахом держави слідувала хвиля особистих трагедій. Тим більшої ваги надає девізу незалежності усвідомлення взаємозв’язку того, що приватне, зі справами громадськими. До цього додаються й економічні проблеми, регрес країни шляхом приречення її на роль економічної периферії чужинської імперії.

«Незалежна польська держава відродилося після 123 років неволі», – це речення, часто саме в такому формулюванні, ми будемо протягом цього року неодноразово чути та читати. Понад століття – це все ж достатньо довго, аби розірвати ланцюг пам’яті. Коли у 1918 р. Польща відроджувалася, покоління, що її творило, не пам’ятало тієї перед-поневоленої Польщі навіть із розповідей прадідів. Незалежна Польща зберігалася вже тільки в історії. У часи, коли Польщі не було на картах, світ змінився: весь наш континент зазнав перебудови завдяки урбанізації та поступу промисловості, технічний прогрес невідворотно змінив культуру; телефон і електрика, залізниця і автомобіль, розвиток медицини і методів убивства. І, мабуть, найважливіше – зникли класові поділи, а на їхньому місці з’явилася модерна національна ідентичність… Чи у світі, який настільки змінився, можна було «відбудувати» державу XVIIІ ст.? Наскільки така держава мала хоча б якийсь шанс стати подібною тій, яка існувала більше століття тому?

Таке продовження гарантувала не подібність (якої зрештою і не було), а бунтівниче підпільне життя. Упродовж цих 123 років Польща не давала забути про себе у низці повстань, та й у суспільній праці. Ці мимолітні спалахи польськості дозволяли їй еволюціонувати від сарматських ідеалів до сучасної демократії. Саме тут потрібно шукати сенсу народно-визвольних повстань ХІХ ст., нехай і програних. Воля громадян держави, яка не існувала, підтримувала іскру в попелищах неволі.

Така традиція й роздуми над нею покладають великі зобов’язання на сьогодення. Сторіччя незалежності Польщі є великим зобов’язанням для кожної громадської організації, я ж можу висловлюватися тільки від імені фундації «Свобода і демократія». Від імені всього нашого колективу обіцяю, що ми докладемо всіх зусиль, щоби пам’ять про події, які відбулися століття тому, була якнайвагоміше присутня у Вашому оточенні.

Сьогодні незалежна Польща існує довше, ніж Друга Річ Посполита. Незважаючи на те, наскільки негативно ми оцінюємо окремі моменти змін, ми можемо пишатися їх сукупністю. Пам’ять про колишню незалежність давала надію, що радянська імперія, так само, як царська держава, не вічна. Ця пам’ять тоді, перед 1918 р., дозволяла підтримувати жар у попелищах. Із цієї перспективи в нашій історії немає дати, важливішої за 1918 р.

Роберт ЧИЖЕВСЬКИЙ,

голова фундації «Свобода і демократія»