Що діється зі спогадами? Приходить час, коли твої внуки й правнуки беруть їх як путівник і вирушають у подорож, на батьківщину. А потім залишають ці спогади там, де завтра вони потраплять у руки дослідника.
Саме так зробила родина Тадеуша Станєвського – уродженця Волині, вчителя, організатора освіти в міжвоєнній та повоєнній Польщі. П’ять років тому його внучка Аліна Іскерська-Балка разом зі своїм чоловіком взяли спогади рідних (дядько чоловіка пані Аліни працював учителем неподалік Рівного, в селі Ліваче Костопільського повіту) і поїхали на Волинь. Коли потрапили до Луцька, був День Незалежності й усі інституції не працювали, окрім хіба що Центру туристичної інформації та послуг. Саме там Аліна Іскерська-Балка й вирішила залишити спогади дідуся, а разом із ними свій мейл на випадок, якщо хтось цими нотатками зацікавиться. Таке відважне рішення не змусило чекати наслідків. Через кілька днів до центру зайшов історик Михайло Костюк, якого неабияк зацікавив документ, що потрапив у його руки.
Почалося листування, збір інформації, опрацювання джерел у Державному архіві Волинської області. Згодом виникла ідея двомовної книжки, присвяченої діячеві польського шкільництва Тадеушеві Станєвському. Видання профінансувала родина.
Презентація книги спогадів
12 червня у Волинській обласній бібліотеці для юнацтва відбулася презентація видавничого проекту «Тадеуш Станєвський. У кігтях двоголового орла. Спогади про шкільні роки в Луцьку на Волині (1898–1902 рр.)». Місце для зустрічі обрали невипадково: тут у часи Російської імперії містилася Луцька чоловіча прогімназія, в якій навчався автор спогадів.
На заході були присутні родичі Тадеуша Станєвського: Аліна Іскерська-Балка, Мечислав Іскерський, Яцек Іскерський та Барбара Бжозовська. Відвідали захід також представники Генерального консульства РП у Луцьку, історики та краєзнавці.
Під час зустрічі Михайло Костюк, автор ідеї видання книги та її упорядник, розповів, що перша презентація пройшла цього ж дня в селі Мирне Горохівського району Волинської області (колись село Блудів), де народився автор спогадів. Гості з Польщі зазначили, що, хоч ніяких пам’яток, пов’язаних із родиною, там до сьогодні не збереглося, вони відчували енергетику рідного села. До речі, в родині зберігся виконаний Тадеушем Станєвським малюнок будинку у Блудові, де колись жила його сім’я.
Учитель і громадський діяч
Тадеуш Станєвський народився 1886 р. у Блудові в сім’ї збіднілої польської шляхти. Мама хотіла дати синові освіту, а найближча гімназія була розташована в Луцьку. Шлях до неї в ті часи міг відкритися Тадеушові через знання російської мови (в його родині розмовляли тільки польською мовою) та успішно складені іспити. Мама попросила дочку місцевого священика, щоб вона підготувала Тадеуша до іспитів. Та, на додаток, підкреслила, що тільки російську потрібно вчити, адже Польщі вже немає й ніколи не буде. Марія Станєвська з роду Лотоцьких, де «ревно дотримувалися польських національних та релігійних традицій», вирішила також охрестити сина в православному обряді, тому що тоді католикові на Волині було важко зробити якусь кар’єру. Через кілька років вона, щоправда, зробила все, щоб повернути синові та родині польську ідентичність.
У 1898 р. Тадеуш став учнем Луцької чоловічої прогімназії. У спогадах, що побачили світ у видавництві Луцького національного політехнічного університету, він описав чотири роки навчання в цьому закладі.
Михайло Костюк знайшов у Державному архіві Волинської області підсумкові річні відомості Луцької чоловічої прогімназії. Вони свідчать про те, що Тадеуш Станєвський навчався дуже добре і до кожного наступного класу переходив із нагородою. Проте, пишучи про роки навчання в російській школі, учень згадує не лише про приємні моменти, але і про «преподавателя-обрусителя», прізвище якого навіювало «повагу і жах», про насміхання над поляками, про методи навчання та ін.
Після чотирьох років навчання сина в гімназії Марія Станєвська зробила все, щоб перевезти родину до Кракова, який тоді знаходився у складі Австро-Угорської імперії. З гімназії ледве вдалося забрати документи сина, довелося сказати директору, що сім’я вирушає до Катеринослава. Пізніше вони нелегально перетнули кордон з Австро-Угорщиною. Тадеуш навчався в гімназії у Кракові, а потім став студентом Ягеллонського університету. Після його закінчення у 1910 р. він почав працювати вчителем у польській гімназії в Тернополі. Там його застала Перша світова війна, на фронтах якої він воював у складі 2-ї карпатської бригади Польських Легіонів. У 1916 р. його комісували за станом здоров’я.
Наприкінці війни та після неї Тадеуш Станєвський продовжував учителювати в різних місцинах Польщі. Коли Волинь увійшла до складу Польщі, йому запропонували очолити Державну польську гімназію в Луцьку, на що він із радістю погодився і навіть переїхав сюди зі своєю дружиною та маленьким сином. Проте затриматися в місті йому не вдалося через принципи, оскільки він, зокрема, вважав, що політики не повинні втручатися в справи освіти, а в школі мають право навчатися всі учні, незалежно від політичних чи релігійних поглядів.
У тому ж 1921 р. Тадеуш Станєвський погодився працювати в місті Дісна (нині Вітебська область у Білорусі). Там він організував гімназію, про діяльність якої вже через два роки схвально писала польська преса. Був також активним громадським діячем: у місті він організував філію Польського просвітницького товариства (Polska Macierz Szkolna), відділення «Каси Стефчика», інтернат для учнів із бідних сімей, із його ініціативи вчителі навіть жертвували невеличкі суми зі своєї зарплати на харчування цих дітей і стипендію для декого з них. В організованому Тадеушем Станєвським драмгуртку були задіяні не тільки вчителі та учні, а й жителі міста.
У 1934 р. сім’я Станєвських переїхала до Вейгерова в Поморському воєводстві, де Тадеуш продовжував учителювати до Другої світової війни та після її завершення. Під час війни він проживав у Кракові, де проводив таємне навчання учнів. До кінця життя провадив активну громадську діяльність, збирав історичні матеріали, писав спогади.
Їх урятував Сенкевич
Внучка Тадеуша Станєвського Аліна Іскерська-Балка розповіла, що спогади зі шкільних років у Луцьку дідусь опублікував у «Шкільних звітах», коли був директором гімназії в Дісні. У цьому виданні вчителі щороку описували шкільні досягнення й результати, а також публікували різні свої матеріали. Саме там Тадеуш Станєвський опублікував спогади під назвою «У кігтях двоголового орла».
«Удома розмовляли тільки польською, були католиками. Дідусь протягом цих чотирьох років у Луцьку не розмовляв польською, хіба що часом, наприклад, коли зустрічався з родиною. У своїх спогадах пише, що вріс у той клімат, у якому жив, і сам цього злякався. Потім їх урятував Сенкевич. Дідусь прочитав «Потоп» і в ньому відродилося усвідомлення того, що він поляк. Тоді ж з’явилася сильна потреба виїхати. Мама теж це розуміла», – сказала після презентації Аліна Іскерська-Балка. Марія Станєвська хотіла «вирвати» сина зі зрусифікованого середовища.
Аліна Іскерська-Балка розповіла також, що дідусь до кінця життя багато писав. «Моя мама зберігала всі ці його нотатки, передруковувала на машинці, а пізніше на комп’ютері», – додала вона.
Тадеуш Станєвський залишив теж нотатки про період своєї роботи в Тернополі. Зараз Аліна Іскерська-Балка впорядковує їх. Каже, що спогади про Волинь дідусь впорядкував сам. І ще залишив спогади під назвою «Шляхами Баторія», де розповідає про те, як їхав із родиною до Дісни, як створював там школу, як боровся з росіянами, котрих було багато в цьому білоруському місті.
Наталя ДЕНИСЮК
Фото: Ірина КАНАГЕЄВА
ЧИТАЙ ТАКОЖ:
«КРЕСОВА АТЛАНТИДА»: ПОДОРОЖ ВОЛИННЮ
