Із жалем і здивуванням ми сприйняли інформацію про критичне ставлення частини середовища українських істориків і коментаторів громадського життя до пробігу «Вовчою стежкою», проведення якого заплановано в деяких населених пунктах України, де проживає польська меншина.

Ідея пробігу полягає у вшануванні пам’яті тих солдатів антикомуністичного підпілля, котрі після закінчення Другої світової війни зі зброєю в руках протистояли радянському режимові, продовжуючи кривавий, нерівний і, як виявилося, приречений на поразку бій.

Назва пробігу перегукується з віршем польського поета Збігнева Герберта, який так писав про їхню боротьбу та жертву:

Оскільки вони жили по вовчому закону,
Історія про них глухо мовить
Залишилася назавжди в доброму снігу
Жовтава сеча і ця вовча стежка

Звідси й походить назва пробігу «Вовчою стежкою», а дистанція 1963 метрів нагадує про рік смерті Юзефа Франчака на псевдо «Лялек» – останнього солдата антикомуністичного підпілля, вбитого під час облави в селі Майдані біля Любліна. У цьому спротиві радянській владі брали участь понад 200 тис. осіб. Підпільники провели сотні сутичок та боїв. Майже 8 тис. із них полягли в бою, щонайменше 30 тис. було замучили у в’язницях, а кількадесят тисяч вивезли до Радянської Росії. Збройний опір придушено жорстоким терором, скерованим також і проти мирного населення. В часи комуністичної Польщі пам’ять про цих людей послідовно викорінювали. На жаль, після краху комуністичної системи правда про їхню боротьбу теж замовчувалася і лише сьогодні, через багато років, вона стає елементом, який формує свідомість молодого покоління.

Проте це неправда, що в процесі пошуку героїв тих часів нам байдуже, якими були їхній моральний вибір та їхні вчинки. Ми не йдемо дорогою простих узагальнень і тривіальних спрощень. Ми усвідомлюємо, в які страшні часи випало їм жити і як часто сумління виявлялося занадто слабким у воєнних реаліях. І хоча ми можемо розуміти логіку війни, яка може часом нівелювати християнську етику, проте сьогодні, будуючи пантеон національних героїв, ми зобов’язані бути вірними цій етиці. У нашій пам’яті немає місця для людей, які чинили злочини – звичайні та воєнні, для тих, хто скеровував зброю проти жінок і дітей, хто коїв ганебні вчинки. Ми віримо, що може бути єдина така пам’ять, яку варто розбудовувати, – правдива пам’ять. Тому безпідставними є побоювання, звинувачення і підозри, що пробігом «Вовчою стежкою» ми віддаємо честь злочинцям із Пискоровичів, Павлокоми та Сагрині. Жодні воєнні обставини та жодна національна солідарність не змусять нас виправдати їх. Саме такої позиції ми вимагаємо від себе і такої ж очікуємо від наших українських сусідів.

Шануючи рішення органів влади Здолбунова, ми однак не погоджуємося з їхніми аргументами. Ми надіємося, що в наступні роки вдасться погодити наші погляди на новітню історію настільки, щоби справжні герої з обох боків кордону були належно вшановані.

Правління фундації «Свобода і демократія» 

Роберт Чижевський – голова
Лілія Любоневич – секретар