У неї вдома розмовляють польською та підтримують польські традиції. 104-річна Феліція Блашкевич із Віленщини вже близько 15 років живе в Рівному.

Феліція Блашкевич (дівоче прізвище – Шишло) народилася 20 червня 1912 р. у Ризі. Була найменшою дитиною в родині Фабіяна й Аполонії Шишло. Мала сестру Зофію, братів Фабіяна й Едварда. Сьогодні їх, на жаль, уже нема серед живих. Батьків пані Феліція втратила ще під час Першої світової війни, коли їй було всього три роки.

Осиротілі діти підростали у прийомних сім’ях. Феліцію та Фабіяна взяли до себе бездітні Вероніка і Францішек Кулевичі. Фабіян невдовзі потрапив до Львова, де служив у Війську Польському. Він загинув у перші дні вересневої кампанії 1939 р. Брат Едвард виховувався в сім’ї дядька, батькового брата. Після Другої світової війни жив у Вроцлаві. Феліція, яка мешкала на Віленщині, довго з ним не бачилась. Брат із сестрою зустрілися лише через 20 років. Найстарша з дітей, Зофія, жила в Білорусі.

Вероніка і Францішек Кулевичі мали велике господарство – 17 га землі, вдома завжди було багато роботи, тож Феліція вміла робити все. Напередодні Другої світової війни вийшла заміж за офіцера Війська Польського Анджея Блашкевича. Важкого воєнного 1941 р. народила донечку Марію, яка незабаром померла через запалення легень. У 1942 р. народився син Юзеф, у 1945 р. – Гжегож, а в 1947 р. на світ з’явилася дочка Ірена.

Після війни сім’я Блашкевичів жила в литовському місті Пабраде. Феліція Блашкевич була медсестрою, а її чоловік працював у магазині (помер у 1970 р.). Син Юзеф був військовим лікарем, тож часто переїжджав. Працював у Лузі (Росія), Ашхабаді (Туркменістан), у Німеччині, далі перевівся до Вільнюса, а наприкінці життя проживав у Пабраде (помер у 1999 р.). Гжегож був інженером, жив і працював у Петербурзі (помер у 2010 р.). Ірена була дружиною військового, виїхала з ним до Німеччини, а потім в Україну. Спочатку вони мешкали в Чернівцях, пізніше переїхали до Рівного. Так, як і мама, пані Ірена працювала медсестрою. Після смерті брата, з яким проживала мама, забрала її до себе, до Рівного.

Опікуни Феліції Блашкевич були людьми дуже набожними. Вона теж завжди ходила в костел, співала там у хорі, а після виходу на пенсію працювала господинею в домі священика. Під час відвідин дочки в Рівному, а приїжджала до неї щороку на кілька зимових місяців, коли костелу ще не віддали парафіянам, відвідувала православну церкву. «Я йду до Бога», – пояснювала вона. Після того, як католикам віддали костел, під час перебування в Рівному ходила вже до цього храму і навіть допомагала його впорядковувати. І сьогодні в житті її підтримує молитва.

У їхньому домі дотримуються польських традицій. «На Святвечір вдома завжди ставили ялинку, робили вігілійні слішки – така була кутя на Віленщині, молилися й ділилися оплатком. Після святкової вечері діти прикрашали ялинку, а батьки йшли до костелу. На Різдво до дітей завжди приходив Святий Миколай», – згадує дочка Ірена Попова, діти і внуки якої теж продовжують традиції. «В нашій родині завжди розмовляли польською. Іншої мови вдома не використовуємо, лише польську», – розповідає пані Ірена й додає, що російську мама вивчила лише тоді, коли діти пішли в школу.

Тепер Феліцією Блашкевич опікується дочка Ірена. Регулярно її відвідує хтось із костелу. Перед Різдвом Генеральне консульство РП у Луцьку передало пані Феліції святкові подарунки. Члени товариства «Волинський мотоциклетний рейд» під час візиту на Волинь наприкінці 2016 р. також передали найстаршій польці в Рівному кресові подарунки.

Наталія ДЕНИСЮК, Ярослав КОВАЛЬЧУК
Фото: Ярослав КОВАЛЬЧУК