Завдяки науковому стажуванню довелося відвідати Київ. Страшенні автомобільні пробки, мурашина метушня мільйонів людей, прекрасні яскраві вивіски європейських магазинів – калейдоскоп звичних для Києва картин, відомих здавна. Проте здивуватися усе ж довелося.

У Києві щоденно проходять десятки мистецьких заходів

Оскільки мене цікавило культурне, літературне життя, то з особливим інтересом почав вивчати плакати на дошках для оголошень у своїй науковій установі. У Києві щоденно проходять десятки літературних зустрічей, презентацій, виставок, творчих слухань. Культурне життя у столиці вирує.

15 листопада у Будинку національного радіо України відбувся творчий вечір, присвячений 75-річчю від дня народження видатного письменника-шістдесятника Миколи Вінграновського. На жаль, літератор не дожив до цього дня, проте його ідейні побратими Іван Драч, Леонід Базилевський, Любов Голота, Микола Жулинський, Віктор Баранов, Володимир Панченко та багато інших не забули свого  друга і поділилися яскравими спогадами про цю особливо життєрадісну та веселу людину. Таким чином, Вінграновський немов особисто був присутній на вечорі. Ведучим свята був Михайло Слабошпицький, а допомагав йому у цьому укладач нової книги про Вінграновського, що носить назву «Маршал Вінграновський», поет Павло Вольвач. Новостворена праця про шістдесятника – це збірник есеїв, листів, інтерв’ю, спогадів. Останні, до речі, були особливо зворушливими. Приємно було почути, що Вінграновський з неймовірною любов’ю ставився до Волині. Любив тут бувати, відпочивати, навіть співати в одному із сільських церковних хорів. До речі, у книзі серед спогадів про Вінграновського є також записи волинських письменників Йосипа Струцюка, Івана Чернецького, Василя Простопчука. Пам’ятний вечір здивував тим, що у величезній залі яблуку ніде було впасти, охочих прийти виявилося настільки багато, що шанувальники художнього слова стояли у проходах між рядами сидінь.

Іван Драч організовує волинський студентський театр

16 листопада став немов продовженням попереднього свята. У Національній парламентській бібліотеці України вшановували 75-річчя іншого шістдесятника, нашого сучасника Івана Драча. Працівниці книгозбірні підготували новий бібліографічний покажчик «Іван Драч. Література. Кінематограф. Політика», куди було вміщено усі, знайдені дослідниками, праці, написані як самим автором, так і іншими людьми про нього – а це тисячі позицій. Зала бібліотеки знову не могла вмістити усіх охочих поспілкуватися із живою легендою української літератури. Сам ювіляр пообіцяв більшу увагу приділяти кінематографії, уже найближчим часом він розпочне режисерську роботу над фільмом про філософа Григорія Сковороду. На закінчення свята Іван Драч зачитав свої найновіші поезії, пересипані гумористично-саркастичними метафорами про сучасних недолугих політиків в Україні, перепало «на горіхи» також європейцям Строскану та Саркозі.

Уже 18 листопада Іван Драч прибув до Луцька, де очолив робочу групу по створенню театру у Волинському національному університеті ім. Лесі Українки.

Жертви заради успіху

У Національному заповіднику «Софія Київська» відкрилася виставка картин художників, котрі стали лауреатами премії ім. Тараса Шевченка. В одному місці побачити картини Наконечного, Приймаченко, Яблонської, Шишка, Якутовича, Задорожного, Нарбута, Гонтарова та інших вдається вкрай рідко. Традиційно вразила величезна кількість відвідувачів.

17 листопада у Київському музеї книги відбулося вручення премії ім. Григорія Кочура, якою вже другий рік поспіль відзначають кращих перекладачів держави. У нинішньому році вона дісталася видатному теоретику та практику художніх перекладів Роксоляні Зорівчак. Чимало мовців згадували про вже покійного Кочура, котрий створив школу перекладачів в Україні.

Ритм життя у столиці неймовірно інтенсивний, тож кияни змушені діяти мобільно та швидко. Не дивно, що величезна кількість спраглих до слави і активного життя людей із периферії щоденно вирушають у бік Києва у пошуках слави, визнання, успіху. Свого часу таку ж дорогу пройшли герої нинішньої публікації, жертвуючи близькими батьківськими домівками.

Після повернення до рідного Луцька із ностальгією згадуються відвідини творчих зустрічей у столиці, проте домівка завжди ближча до душі і навряд чи захочеться міняти її на шалений ритм Києва.