Перемога Польського війська в Литві та Білорусі в 1919 р. та відбиття Вільнюса з більшовицьких рук 19 квітня 1919 р. викликали гостру реакцію та репресії щодо Католицької церкви на теренах, зайнятих більшовицькою армією. З історичної перспективи це особливо помітно на українських землях.    

Одним із перших у квітні 1919 р. заарештували у Києві отця Юзефа Жмігродзького (1880–1935). Репресивний апарат тільки придивлявся до священнослужителів й опрацьовував методи боротьби з Католицькою церквою. Разом з отцем Юзефом до в’язниці потрапили парафіяни з його оточення. Через кілька місяців (у серпні 1919 р.) за контрреволюційну діяльність ЧК заарештувало всіх католицьких ксьондзів із Києва. Було арештовано й засуджено на 12 років таборів легенду Січневого повстання отця Станіслава Помірського, котрому на той час вже виповнилося 85 років. До в’язниці також потрапили настоятель Костелу Святого Александра Теофіл Скальський (1877–1958), отець Пьотр Тушинський (1884–?), отець Станіслав Жуковський (1868–1947) та отець Францішек Андрушевич. Більшовики не приховували, що через розпочату польсько-більшовицьку війну священнослужителів вони трактували як заручників і вимагали за них викуп. Кількома днями пізніше Марія Маньковська з гербу Заремба, зем’янка з Красилова на Волині, заплатила 300 тис. рублів, аби духівників було випущено на свободу. У руки більшовиків вони ще потрапляли неодноразово, а їхні долі склалися по-різному. У цій статті ми розповімо про отця Францішека Андрушевича, котрого пізніше засудили до смертної кари, але за посередництва польської влади в 30-х рр. репатріювали до Польщі.

Немає історичних згадок про те, що отець Ян Андрушевич з гербу Доліва, котрий був київським єпископом (з 1545 р.), а пізніше луцьким (з 1555 р.) і помер у 1567 р. на Волині, був далеким родичем отця Францішека Андрушевича. Проте ми можемо припустити, що вони з одного роду. У матеріалах допиту ксьондза у 20-х рр. зазначено, що він походив зі шляхетського роду Антонія Андрушевича і народився в 1880 р. у селі Яблунівці Летичівського повіту Подільської губернії (нині село Яблунівка Літинського району Вінницької області). Після закінчення школи Францішек вступив до духовної семінарії в Житомирі та в 1906 р. був висвячений.

Із Житомира молодого духівника направили до парафії в Чернівцях на Поділлі. Окрім душпастирської роботи, отець Францішек зайнявся там викладанням польської мови. Педагогічну роботу він продовжував у кожній парафії, де в різні періоди перебував. У 1910 р. його перевели з Поділля до парафії Горбулів під Києвом, де він виконував функції адміністратора. Здібного ксьондза незабаром запросили до парафії Святого Александра в Києві – однієї з найбільших в Україні, яка нараховувала тоді 17 тис. осіб. У 1918–1920 рр. він був там вікарієм, працював разом з отцем Скальським. Саме там його вперше заарештували. Незабаром після подій 1919 р. ксьондза перевели до сусіднього Фастова, і на якийсь час чекісти дали йому спокій.

23 серпня 1925 р. місцевий польський комуніст із Фастова написав до керівника Державного політичного управління (відповідник пізнішого НКВС) в Білій Церкві заяву, що фастівський приходський настоятель, отець Андрушевич із амвону виголошує антирадянські та шовіністичні заклики. Реакцією на таку інформацію стало розпорядження про скерування до парафії особи, котра говорила польською. Вона мала брати активну участь у житті католицької громади та збирати інформацію про діяльність ксьондза. На основі зібраних матеріалів 19 липня 1929 р. отця Францішека заарештували. Через місяць, ще коли тривало слідство, його з незрозумілих причин відпустили, проте заборонили залишати Фастів. Повторно його затримали 30 листопада. Цього разу духівника відвезли до київської в’язниці. Звинувачення було «стандартним»: шпигунство на користь Польщі, антирадянська та контрреволюційна діяльність. На думку слідчих, отець Андрушевич збирав матеріали й за посередництвом отця Наскренцького (1878–1950) передавав їх до Польщі. Вирок винесли 23 березня 1930 р. Разом із Андрушевичем засудили 16 римо-католицьких ксьондзів. Однак вирок було відтерміновано у зв’язку із продовженням слідства через появу нових обставин. Кількома місяцями пізніше, 27 червня, на лаві обвинувачених опинилися 30 поляків, серед яких були згадані ксьондзи. Цей процес відомий історикам як «Справа ксьондзів» чи «Справа польської контрреволюційної та шпигунської організації на Правобережній Україні». Отці Свідерський, Левінський, Скальський, Наскренський, Мьодушевський та Андрушевич були засуджені до смертної кари. Побоюючись гострої реакції, комуністична влада замінила смертну кару на 10 років таборів і 5 років позбавлення громадянських прав. Восени отця Андрушевича вивезли до табору в селище Котлас Архангельської області. З невідомих причин із Котласа його повторно перевезли до Києва, звідки він потрапив до в’язниці в Ярославлі на Волзі.

22 січня 1931 р. отець Андрушевич став жертвою чергових обвинувачень. Цього разу слідство розпочала залізнична міліція. Згідно з обвинуваченням ксьондз нібито завербував для шпигунства працівників Південно-Західної залізниці. Справа отримала назву «Патріоти». В архіві збереглася касаційна заява до прокурора в Харкові, подана жителем Фастова Броніславом Бончковським, котрого було засуджено за «зв’язки» з отцем Андрушевичем. Чоловік переконував, що ксьондз не міг завербувати його у Святвечір 1924 р., оскільки він довий час працював машиністом і не перебував тоді у Фастові. Написав, що не міг виступати проти колективізації, оскільки отримав від держави шмат землі, чим був задоволений. Він просив звільнити його від обвинувачень і скасувати судове рішення, на основі якого його було засуджено. Заява датована 18 липня 1931 р. Отця Францішека допитували і піддавали тортурам у харківській в’язниці до жовтня 1931 р. Нічого дивного, що зголоднілий та заляканий він отримав серйозну психічну травму, а його стан був близьким до божевілля. Розуміючи, що в’язню недалеко до смерті та що попередній вирок ще правочинний, влада 23 жовтня 1931 р. припинила слідство, і в’язня повернули до Ярославля. У цій справі на різні періоди відбування покарання засудили 23 поляків, працівників залізниці. Частину з них у 1937–1938 рр. вбили в Биківні під Києвом.

На основі домовленостей між Польщею та СРСР 15 вересня 1932 р. отця Францішека Андрушевича разом із іншими в’язнями передали польській владі. Тоді випустили на волю 18 ксьондзів і 33 світських осіб. Після реабілітації отець Францішек був священнослужителем на Волині, у парафіях Перевали та Буцень Луцької дієцезії. Помер у Ковелі 11 січня 1938 р.

Ян МАТКОВСЬКИЙ
Фото: Костел Непорочного зачаття Діви Марії в Горбулеві, де отець Францішек Андрушевич був настоятелем до 1917 р. (źródło: www.panoramio.com).