Першою та наймасштабнішою демонстрацією методів діяльності радянської влади, встановленої на території Західної України після 17 вересня 1939 р., була підготовка та проведення 22 жовтня 1939 р. виборів до Народних Зборів.      

Підготовка до цих виборів відіграла неабияку роль у «виявленні ворожих до радянської влади» елементів. Одностайним є твердження, що це був спектакль, добре зрежисований і відіграний радянськими функціонерами спільно з представниками силових та правоохоронних органів, Червоної армії. Місцева й республіканська преса рясніла статтями про вільне волевиявлення трудящих при висуванні кандидатів, широку ініціативність, яку проявляло «звільнене від ярма» населення. Поляки-очевидці цих подій на Рівненщині стверджують: «Найнеприємнішим явищем були мітинги, на які доводилося ходити в примусовому порядку. Оратори були просякнуті ненавистю до Польщі, а євреї старалися підкреслити те зло, яке вони терпіли від поляків. Усім зрозуміло, що на все це ми дивилися з сумом» (усі спогади, які ми цитуємо в тексті, зберігаються в Архіві Гувера – авт.). Не обходилося й без курйозів. Рядові червоноармійці, задіяні у проведенні пропагандистських акцій, були в переважній більшості малоосвіченими й часто ставали об’єктами глузування. «Вони тримали певну дистанцію, розповідаючи про багатства радянської землі, деякі сміливці задавали їм підступні запитання, наприклад, чи роблять у них у Росії «копенхагу», на що ті завжди відповідали «так» і що цього в них багато, бо його випускають цілі фабрики», – розповідав учитель Рівненської гімназії Станіслав Лясоцький.

«Польське населення, перелякане й тероризоване на кожному кроці, було змушене пасивно піддатися, оскільки міліція виганяла з будинків на мітинги. Я був присутній на одному з таких мітингів. На чолі президії був якийсь начальник НКВС, який розпочав засідання з вихваляння громадянської свободи, добробуту СРСР, порівнюючи «бідність» у Польщі, утиски, як селян запрягли у плуг орати, а уряд Польщі обкрадав і оббріхував громадян. Він «танцював танго», представляючи кандидатів і вихваляючи їхні якості і т. п., користуючись своєю вивченою напам’ять промовою. Результатом того було голосування за допомогою піднятих рук за висунення кандидатів: під стінами довкола стояли члени НКВС, одягнені в цивільне, і біда, якби хтось не відважився підняти руку. «Возраженій нєт». Кандидати пройшли одноголосно», – так коментував процес передвиборчої кампанії житель Рівного Фелікс Галас.

Відповідно до директиви наркома внутрішніх справ Лаврентія Берії від 15 вересня 1939 р. співробітники НКВС зобов’язувалися брати активну участь у підготовці та проведенні виборів до Народних Зборів. Під час голосування було встановлено контроль НКВС від отримання бюлетеня до його вкидання в урну. «Голосування не було таємним, здійснювалося під тиском багнетів на громадян», – згадував так зване вільне волевиявлення Максиміліан Єнджейчик, каменяр із Костополя. Його тезу підтверджують і спогади Фелікса Галаса: «Хто відважувався щось викреслювати (у бюлетені для голосування – авт.), коли була така «мила» асистенція з двох солдат з багнетами на гвинтівках».

Багато вояків напередодні виборів повернулися з фронту. Перебуваючи в стані морального та фізичного виснаження, вони намагалися уникнути виборів, але мало кому це вдалося. Як зазначав поручик Чеслав Богданович, після обіду до його обійстя прибули озброєні співробітник НКВС і міліціонер, які наказали йому та дружині пройти за ними на дільницю й віддати свій голос. Через кілька днів Чеслава Богдановича викликали до Дубенського повітового відділення НКВС на допит із приводу небажання брати участь у голосуванні.

Підготовку та перебіг голосування яскраво ілюструють спогади Едмунда Злобніцького, мешканця військової осади Млинів Дубенського повіту: «Перед виборами, що відбулися 23 жовтня 1939 р. (вибори відбулися 22 жовтня, автор міг помилитися – авт.), до згаданої місцевості прибули кільканадцять радянських льотчиків, які взялися керувати виборами. Агітація полягала в розповсюдженні серед місцевого населення листівок із радянською конституцією, проведенні в окремих селах зборів, у яких населення, хотіло воно того чи ні, змушене було брати участь (…). Звертаю увагу на те, що в період, про який іде мова, місцева влада змушувала, і таки змусила, мешканців, щоб одна особа з кожного третього дому займалася передвиборчою агітацією, зачитувала конституцію і пояснювала добрі сторони радянської влади. Збори відбувалися часто, бо налякане населення, хоч і неохоче, йшло на них. У зборах, зазвичай, брав участь щонайменше один льотчик, який після виголошення антипольської промови змушував населення приймати резолюцію в радянському дусі».

Едмунд Злобніцький розповідає, що в кожній такій резолюції був пункт, у якому йшлося про те, що місцеве населення нібито задоволене радянською владою та вимагає приєднати східні землі до Радянського Союзу. «Звичайно, це був явний обман, бо населення, навіть українське, яке вже мало кількамісячний досвід життя при радянської владі, думало по-іншому», – згадує він.

За два тижні до виборів відбулося формування списків виборців. Під контролем льотчика голова та члени місцевого комітету ходили від дому до дому й записували імена мешканців віком від 18 до 70 і більше років.

«У день голосування населення прийшло до визначеного пункту, тих, хто був проти, змусили погрозами, тому, хотіли чи ні, навіть люди дуже поважного віку змушені були йти на те голосування. Так було і з моєю сім’єю, коли стареньких 68-річну матір і 78-річного батька, вже немічних, теж змусили піти на виборчу дільницю. Сказали, якщо вони не дійдуть, то їх привезуть. Коли відповідна кількість населення була на місці, людям роздали листки з конвертами. На листках було подано по 3 прізвища. Одне з прізвищ виборець підкреслював олівцем і вкидав листок до виборчої урни. Перед тим, як він це робив, радянський льотчик, що контролював хід виборів, попереджав виборця, щоб той не підвів і проголосував за ту людину, яку підтримав на передвиборчих зборах. У тому ж дусі агітувала виборча міліція», – пише у своїх спогадах Едмунд Злобніцький.

Очевидно, що на виборах до Народних Зборів навіть польський пролетаріат, зацькований радянською пропагандою, мав наймізерніші шанси потрапити в радянські законодавчі органи. Їхнє проведення ознаменувало початок перебудови державного апарату за радянським взірцем й остаточно легалізувало нову політичну систему.

Тетяна САМСОНЮК