Повертаючись із Пересопниці до Луцька, звертаємо до села Піддубці. Знайти його головну пам’ятку, Свято-Покровську церкву, зовсім неважко: вона добре проглядається із траси Луцьк–Рівне.
Загалом від столиці Волині до села лише 15 км. Рекомендуємо відвідати.
Щодо церкви серед місцевих мешканців побутують дві легенди. Перша цілком класична: хтось кудись їхав, зупинився, заснув, прокинувся – аж ось чудотворна ікона на дубі! Тут тобі одразу пояснення і звідки пішла назва села, і де взявся монастир із церквою, і звідки чудотворна ікона. Друга, більш популярна, має набагато закрученіший сюжет. Вона приписує будівництво храму російській цариці Катерині ІІ, яка буцімто скомандувала збудувати церкву в Піддубцях, що десь на Київщині, а безтолкові царські чиновники наплутали і звели церкву на кілька сотень кілометрів західніше, під Луцьком.
Ікона Піддубцівської Божої Матері
Пісня на честь ікони Піддубцівської Пресвятої Богородиці, написана монахом-василіянином. «Богогласник», Почаїв, 1791 р.
Це все вигадка, бо Софія Ангальт-Цербстська, хрещена при прийнятті православ’я як Катерина, стала імператрицею лише у 1762 р. (вбивши свого чоловіка Петра ІІІ), а церкву збудували в 1745 р., до того ж Піддубці були тоді розташовані на території Речі Посполитої, а не Росії. Дивує незрозуміла тяга до цієї цариці, яка анексувала Кримське ханство, захапала частину Грузії (це називалося «прийняти під протекторат»), була одним з ініціаторів всіх трьох поділів Польщі, знищила Запорізьку Січ, ліквідувала Гетьманщину, запровадила панщину на Правобережжі, заборонила українське книгодрукування, секуляризувала земельні володіння Православної Церкви… Список цей можна продовжувати, тому любов і навіть певне хизування цією легендою, щиро кажучи, здивували. Ледь не забув: за ще однією легендою, біля храму було цілюще джерело, до якого цар Петро І нібито слав за водою гінців. І чого тих московських царів так тягнуло в ці Піддубці?
Церква Пресвятої Богородиці вважається однією з найцікавіших православних пам’яток епохи бароко на Волині. Граційна будівля храму має план грецького хреста, її вінчають великий купол на восьмибічному барабані та вісім менших куполів на вежах. Творцем церкви був видатний архітектор, єзуїт Павел Гіжицький, який спроєктував кілька десятків храмів. У його доробку чимало справжніх перлин – єзуїтський костел і колегіум у Кременці, домініканський костел у Старому Чорторийську, бернардинський костел у Луцьку (теперішній Свято-Троїцький кафедральний собор).
Загальний вигляд Свято-Покровської церкви
Як ми вже згадували, піддубцівський храм Різдва Богородиці (саме таку назву він спочатку мав) збудували в 1745 р. Фундувала його княгиня Людвіка-Гонората Потій, дружина Станіслава Любомирського – наймаєтнішого за всю історію Польщі магната, якому належали десятки міст і тисячі сіл. Історія самого села сягає XIV ст., а щонайменше з початку XVIII ст. тут існував невеликий скит ченців уніатського ордену Святого Василія Великого. Утримувалися монахи за рахунок пожертв волинської шляхти. Зокрема, луцький підкоморій Юрій Ольшанський і його дружина Розалія подарували їм ділянку, на якій потім були зведені храм і монастир, а також орні землі, сіножаті та грошовий фундуш.
Після третього поділу Польщі обитель скасували, а монастирську церкву передали православному духовенству. У першій половині ХІХ ст. її перейменували у храм Покрови Пресвятої Богородиці. Поступово усунули «уніатський» живопис та один із найкращих на Волині органів, встановлений у ХVIII ст. Про те, що це була греко-католицька церква, свідчать зараз лише хори.
У 1860-х рр. частину монастирських приміщень розібрали. У квітні 1891 р. у церкві побувала Леся Українка. Її подружка була вчителькою в місцевій школі, яку влаштували в дерев’яному будинку біля церкви, а священник проживав у колишній монастирській будівлі. Її опис письменниця залишила в нарисі «Школа»: «Була то стара будова, давній кляштор католицький, з товстими стінами, глибокими вікнами, з високим склепінням замість стелі, холодний, просторий».
За радянських часів церкву не закрили, проте атеїстична влада планомірно «закручувала гайки». Спочатку повідбирали території, церкву обсадили деревами, що порушило відведення вод від споруди. Поблизу храму збудували колгоспну ферму, витоки з неї замулювали поблизький ставочок і ще й смерділи. Потім замурували вентиляційні шахти, розібрали огорожу, інші будівлі, засипали осушувальні траншеї. Це, звісно, відобразилося на стані будівлі, особливо на настінному живописі, який почав псуватися від грибка.
Сцена Благовіщення. Настінний живопис ХІХ ст., пошкоджений грибком
Було проведено кілька реставрацій, проте вони не дали очікуваного ефекту. Лише у 2006–2008 рр. була проведена комплексна реставрація. Звісно, всіх проблем вона не усунула. За роки, що минули з її завершення, знову виліз грибок і помітно недоліки водовідведення. Місцева православна громада бореться з проблемами, але її можливості обмежені.
Сучасний центральний вхід до храму
У 1950–1960 рр. розібрали теж усе, що залишилося від монастиря, – на будівельний матеріал. Із монастирських будівель збереглася до наших часів лише в’їзна брама, теж у стилі бароко. Всередині уціліли олійний розпис ХІХ ст. і головна святиня храму – чудотворна ікона Піддубцівської Божої Матері.
Барокова брама 1745 р.
У Піддубцях, як і в більшості сіл Волині, поряд з українцями жили представники інших національностей. Перед Другої світовою війною тут була німецька колонія. Німців було небагато, близько десяти сімей. За віросповіданням вони були лютеранами. Мешкали на околиці села, відособлено, заможніше від сусідів, говорили німецькою, тяжко працювали, але на православні свята, як згадували старожили, на роботу в поле не виходили. В 1939 р. за програмою репатріації вони виїхали до Німеччини.
Зараз нічого не нагадує про те, що жили тут і поляки. Місцева католицька парафія із навколишніми селами нараховувала в 1938 р. 1200 вірян. У 1939 р. луцький єпископ Адольф-Петро Шельонжек освятив у Піддубцях наріжний камінь майбутнього католицького костелу. Йому так ніколи й не судилося бути добудованим. За даними дослідників, у липні 1943 р. 35 місцевих поляків загинули від рук українських націоналістичних формувань. Католицьку дерев’яну каплицю, зведену в 1937 р., спалили восени 1943 р. Усі, хто вцілів, втекли до Луцька та Пшебража.
Текст і фото: Анатолій ОЛІХ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
КІЛЬКА ДНІВ ВОЛИННЮ: У СВЯТОГО АНТОНІЯ В КОРЦІ
КІЛЬКА ДНІВ ВОЛИННЮ: ВЕЛИЧ І РУЇНА ВЕЛИКИХ МЕЖИРІЧІВ
КІЛЬКА ДНІВ ВОЛИННЮ: «НАЧЕ МЕНЕ Й НЕ БУЛО НІКОЛИ». ПАМ’ЯТКИ НЕВІРКОВА
