«Якби не вона, нам би не вдалося знайти могили у Волі Островецькій», – сказав Леон Попек з Інституту національної пам’яті Польщі про Олександру Васейко із села Сокіл, що в Любомльському районі на Волині, якій президент Польщі Анджей Дуда вручив медаль «Virtus et Fraternitas».
З Олександрою Васейко ми спілкувалися в телефонному режимі через кілька днів після її повернення з Варшави. Про те, коли розмовлятимемо, було нелегко домовитися, тому що пані Шура (або бабця Шура, як на неї кажуть мешканці Сокола та польські дослідники) завжди має багато роботи. Якогось разу вона не змогла зі мною поговорити, бо відповіла на дзвінок, коли була на городі, потім підливала грядки або годувала худобу, ішла за хлібом – а це цілих 2 км до сусіднього села, бо в Соколі немає магазину. Врешті-решт нам вдалося поспілкуватися, коли пані Шура в середині дня сховалася в хаті від палючого сонця.
У відповідь на моє питання, чи може розмовляти, пані Шура прозвітувала: «Я вже напоїла коровку, сходила до своїх тварин і відпочила трошки». Ми поговорили з нею, зокрема, про подорож до Варшави, нагороду та могили, які вона показала колись польським дослідникам.
19 червня президент Польщі Анджей Дуда за поданням Інституту Пілецького вручив 14 особам із різних країн, зокрема й Олександрі Васейко, медалі «Virtus et Fraternitas». Цю нагороду вручали вперше в історії. «Відзнака є виразом вдячності польської держави особам, які під час війни й тоталітарних режимів допомагали польським громадянам, часто навіть рятуючи їхнє життя», – повідомляє Інститут Пілецького.
Олександра Васейко, як інформує інститут, «доглядала й показувала дослідникам могили поляків, убитих під час Волинського злочину».
Пані Шурі 73 роки, вона пенсіонерка. У Варшаві та й узагалі в Польщі була вперше. Зазначила, що почувалася там прекрасно: «І люди такі гарні. І так мені мило було говорити з ними». Екскурсію містом їй, а також дочці і внукові, з якими поїхала до Варшави, провів письменник Вітольд Шабловський – саме завдяки його книзі «Кулемети й вишні. Історії про добрих людей з Волині» Олександра Васейко, одна з її героїнь, стала відомою далеко за межами Сокола. «Так переживав за мене. Показав мені місто: я бачила і стару частину, і президентський палац», – сказала пані Шура.
Потрібно додати, що Вітольд Шабловський особисто привіз пані Шуру з донькою та онуком до Варшави. Він також супроводжував її під час урочистостей, на яких вручали нагороди.
«Я відчував величезну радість. Був такий момент, коли я ледь не заплакав: коли ми всі сиділи в театрі, там було кількасот осіб, біля нас президент, віцепрем’єр, усі важливі люди, і коли на екрані показували фільм, що розповідав історію життя пані Шури, там було фото, на якому вона ще маленькою дівчинкою стоїть зі своїм татом, – поділився своїми переживаннями Вітольд Шабловський. – До того я був зосереджений виключно на тому, щоб привезти її, щоб ми не загубилися. А це був такий момент, коли я раптом усвідомив, що насправді відбувається: ця ситуація з президентом стала продовженням тієї розмови з батьком біля сосон».
«Я ще була малою. Тато мій, Каленник Лукашук, пас корову в лісі за Соколом, – згадувала пані Шура. – А там були поховані поляки, котрі раніше жили на хуторі біля Сокола. Одного з них звали Ясь. Тато потім показував, де Ясьова хатина стояла. Казав, що вони були добрими хазяями. Тоді мій тато вирізьбив три хрестики на сосні, що росла біля їхньої могили. На іншій могилі поставив дерев’яний хрест. Я в нього питаю: «Тату, що ви робите?» А він мені: «Дитино, може, я довго не проживу, а їх хто буде шукати, то покажеш, де вони похоронені».
Слова пані Шури підтвердив Леон Попек із Бюро пошуків та ідентифікації Інституту національної пам’яті Польщі, який подав її кандидатуру на нагороду Інституту Пілецького: «Олександра Васейко показала нам дві могили в лісі. В одній були похоронені три особи: дівчинка, чоловік і жінка. Я не знаю точно, хто це міг бути. У другій могилі були дві особи: подружжя Ян і Маріанна Погожелець із Волі Островецької. І це були саме ті поляки, яких переховували батьки пані Олександри. Пізніше їх хтось убив. Батько пані Шури їх поховав. Вона дбала про ці могили. Ми ніколи не знайшли би їх без неї, бо вони розташовані далеко в лісі, й лише пані Шура знала, як туди дійти».
Леон Попек познайомився з Олександрою Васейко у 2004 р., тобто 15 років тому, коли загруз автомобілем дорогою до Волі Островецької. Йому тоді допомогли місцеві українці, що саме прямували за ягодами. Серед них була й Олександра Васейко, котра сказала Леону Попеку, що хрест у Волі Островецькій поставили не в тому місці: «Прийдіть до мене, я покажу, де це є».
«Ми прийшли до неї у 2007 р., коли отримали дозвіл на проведення пошукових робіт», – пригадав Леон Попек. Пані Шура показала польським дослідникам приблизне місце, де могло бути так зване Трупне поле у Волі Островецькій. «Це було важливо, бо ми ніяк не могли його знайти», – підкреслив Леон Попек. На Трупному полі тоді ексгумували останки 231 особи.
Пані Шура розповідала, що в дитинстві, як пасла корови, гралася з місцевими дітьми на пасовиську: хлопці ставили невеличкі дерев’яні хрести, а дівчата клали квіти на імпровізовані могили. Тобто діти знали, що там хтось похований.
Олександра Васейко, хоч завжди має багато справ, час від часу приходить на цвинтар у Волі Островецькій, щоби помолитися і запалити лампадки: «І туди, де вони були раніше похоронені, теж ходжу». Коли я запитала пані Шуру, за що вона отримала медаль, у відповідь почула: «За добро получиш добро».
Наталя ДЕНИСЮК
Фото: Вітольд ШАБЛОВСЬКИЙ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
