Програма Днів польської культури, що відбувалися в Корці 9–10 вересня, передбачала спільну молитву, наукову конференцію та виступи художніх колективів із Польщі та України.
П’ятнадцять років тому Бихава та Корець уклали угоду про співпрацю в гуманітарній сфері, що передбачала обопільні поїздки педагогів, культпрацівників, спортсменів, обмін досвідом. Упродовж цього часу школу імені ксьондза Антонія Квятковського в Бихаві закінчили більше чотирьох десятків корецьких школярів. Усе почалося з міжособистісних контактів, які згодом переросли в міждержавні.
У 1945 р. родину Дицяків переселили з Люблінського воєводства на Рівненщину. Борис Дицяк народився тут, але, певна річ, знав історію своєї родини. Тому після здобуття Україною незалежності, коли поїздки за кордон стали можливими, розпочав пошуки своїх родинних коренів у Польщі: листав документи в тамтешніх архівах, відвідав рідне село батька, потім разом із ним вирушив туди.
У 2002 р. Борис Дицяк, як заступник голови Корецької райдержадміністрації, налагодив офіційні зв’язки з Люблінським повітом і містечком Бихава. Район налагодив також контакти з бізнесовими структурами, наприклад із фундацією «Господарча Полонія світу», міжнародним товариством бізнесу «Гомо Бонус» і будівельною організацією «Рейбуд». Є багато пропозицій, пов’язаних з інвестиціями в економіку Кореччини, але все це потребує часу, вивчень, узгоджень. А от проведення Днів польської культури в Корці виявилося цілком реальним без довготривалої підготовки. Звичайно, були перемовини щодо їх організації між керівництвом Люблінського повіту та Корецького району, мерами Корця та Бихави. Ініціатором Днів культури став Борис Дицяк. Зараз він пенсіонер, але веде активну громадську діяльність – очолює благодійну організацію «Товариство польської культури «Кореччина».
Почалося свято з урочистої меси в корецькому костелі Святого Антонія. Це була перша локація, котра неабияк здивувала, і то приємно, наших гостей. Cвятиня збудована у 1706 р. на місці дерев’яного костелу, зведеного тут у 1533 р. У радянські часи вона була зовсім занедбана – тут містився склад заводу пластмасових виробів. Католицька громада міста невелика, тому приведення костелу до теперішнього ошатного стану потребувало неймовірних зусиль прихожан і великої фінансової та волонтерської допомоги з Польщі. При облаштуванні прилеглої території впорядкували могилу польських солдатів, котрі загинули в 1920 р. До неї та інших поховань на католицькому цвинтарі гості разом із мером Корця поклали квіти.
Іншим пунктом заходу став районний історичний музей. Тут відбулася наукова конференція, на якій місцеві краєзнавці обговорили польсько-українські зв’язки на цих теренах від найдавніших часів. Дотичних місць дуже багато, адже в різні часи до історії міста були причетні декілька знаних у Польщі князівських родин.
Тим часом на пологому березі річки, побіля руїн замку, на свято збиралися глядачі. На відкритті виступили староста Люблінського повіту Павел Пікула, секретар Люблінського староства Гжегож Шацонь, мер Бихави Янош Урбан. На українській землі їх вітали керівники району та міста. Корецький ксьондз Вальдемар Шляхта на відкритті імпрези був перекладачем (молодий священнослужитель за кілька років перебування в Україні досконало вивчив українську мову).
Кілька польських самодіяльних художніх колективів приїхали виступати до Корця й порадували своїми талантами та яскравими народними костюмами. Виступали й артисти-господарі. Причому відбувалося те, що якоюсь мірою можна назвати «культурним обміном». Коли дівчата з Бихави заспівали українською «Ти ж мене підманула», хлопці з Корця затягнули польською «Гей, соколи», а біля сцени час від часу кружляли польсько-українські пари.
Усі охочі могли скуштувати бігос, грохувку та польські вареники. В оголошенні анонсували, що готуватиме національні страви польський кухар Маріуш Савицький. Допомагали кулінару на військово-польовій кухні представники місцевого профтехучилища.
Мистецька частина свята закінчилася виступом кантрі-співака Артура Сухожебрського з Польщі. До речі, він ще й бізнесмен і має певні інвестиційні плани щодо Корця.
Спілкуючись із гостями свята, я розпитував про їхні враження. Багато гостей не лише вперше відвідали Україну, а й узагалі вперше побували за кордоном. Усі вони схвально відгукувалися про таку ініціативу та висловлювали впевненість у тому, що це переросте в традицію. У відповідь обіцяли організувати аналогічну забаву в Люблінському повіті, тобто Свято української культури.
Які ж висновки можна зробити? На мою думку, лаконічно і змістовно сформулював їх староста Люблінського повіту Павел Пікула: «Спробую окреслити свої враження як урядовець і політик. Польща входить до Євросоюзу. Наш кордон з Україною – кордон об’єднаної Європи. Але це не означає, що за ним – якісь інші люди. Вони такі ж, як і ми, слов’яни та християни. Ось на що ми повинні опиратися, будуючи та укріплюючи свої взаємовідносини. Адже і мова, і пісня, і музика, і народні костюми в чомусь схожі. Певна річ, кордон має бути, його ніхто не збирається повністю відкривати. Але є ще кордони в головах людей. От їх потрібно прибрати зовсім. Є зв’язки між нашими президентами, урядами, елітами. Та найголовніше – контакти між простими громадянами. Їх налагодження – дуже важливий фактор у процесі входження України в Європу. Нехай нам Бог допомагає!»
Михайло ВАСИЛИШИН,
Корець
Фото надав автор
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
