2017 р. польський Сейм і Конференція римо-католицьких єпископів Польщі встановили роком Святого брата Альберта. Повстанець, художник, монах, опікун убогих і сам бездомний – все це про нього.
Ким був Святий Альберт і яке послання залишив нам, нащадкам, цей Апостол усіх часів? Який приклад залишив він нам?
Адам Хмельовський (так звучить його мирське ім’я) народився 20 серпня 1845 р. в селі Іголомія під Краковом у збіднілій шляхетській сім’ї. Адам рано осиротів: коли йому було 8 років, помер батько, а в 14 – мати. Проте батьки встигли виховати юнака і прищепити йому справжній патріотизм, настільки сильний, що коли в 1863 р. у Польщі розпочалося Січневе повстання, Адам одним із перших пішов добровольцем у ряди повстанців. У вересні в битві під Мелховом Хмельовського поранили і взяли в полон росіяни. Відсутність лікування та варварські умови, в яких тримали полонених, стали причиною того, що йому довелося ампутувати ліву ногу.
Після поразки повстання Адаму Хмельовському за сприяння родини вдалося звільнитися з полону, і він перебрався до Парижа, де врешті отримав лікування і встановив протез. У той час пошуку власної життєвої дороги Адам захопився живописом – саме в мистецтві він вбачав своє життєве покликання. В 1870–1874 рр. Хмельовський навчався в Мюнхенській академії мистецтв. Після повернення до Варшави працював у власній майстерні. Спеціалісти з живопису вважають Адама Хмельовського одним із перших провісників польського імпресіонізму. Писав він на різні теми, проте все частіше в картинах з’являлися релігійні мотиви. Вів життя художника: малював, брав участь у виставках, мав мистецтвознавчі публікації в пресі. З доробку Хмельовського до сьогодні збереглися 61 картина олією, а також кількадесят акварелей та ескізів.
У 1879 р. Адам перебрався до Львова. До речі, саме там він почав працювати над своєю найкращою й найвідомішою іконою «Ecce Homo». Дуже цікава історія цієї ікони: Хмельовський возив її із собою й писав чверть століття, але фактично так і не закінчив. У 1904 р. Хмельовський подарував «Ecce Homo» архієпископу львівському Андрею Шептицькому. Сам Хмельовський згадував про це так: «Я обійшовся з цією іконою як останній партач, але так на мене напосідав митрополит, щоб я, аби спекатися, докінчив її по-ремісницьки». В 1941 р. Шептицький подарував ікону архідієцезіальному греко-католицькому музею, а в 1946 р. його експонати були конфісковані радянською владою. Ікону «Ecce Homo» експерти Галереї українського мистецтва вважали недостойною для експозиції, тож вона на довгі роки опинилася в запасниках. У 60-х рр. ікона зовсім випадково потрапила в поле зору польських мистецтвознавців, розпочалися переговори щодо її повернення до Польщі. Врешті-решт у 1978 р. «Ecce Homo» обміняли на пейзаж українського художника Івана Труша. Після реставрації ікону розмістили в центральному вівтарі санктуарія брата Альберта в Кракові.
Невдовзі Хмельовський почав відчувати, що служіння мистецтву йому замало. В 1880 р. він вступив до Ордену єзуїтів, проте кілька місяців перебування в ордені закінчилися сильним нервовим розладом і депресією. В 1882 р., після лікування, Адам поїхав до свого брата Станіслава на Поділля. Мало хто знає, що саме в Шаргороді (тепер Вінницька область) він знайшов своє справжнє життєве покликання. Після розмов з отцем-францисканцем Леопольдом Погожельським, шаргородським настоятелем, про Боже милосердя і служіння ближньому Адам Хмельовський приступив до сповіді. Хвороба відступила, а він знайшов душевний спокій і ясно побачив свою подальшу життєву дорогу. Там Адам познайомився ближче з постаттю Святого Франциска Асізького, який покинув усе заради Бога, і вступив до Третього ордену Святого Франциска – згромадження для мирян, їх ще називають терціаріями. І так само, як Святий Франциск почав свою дорогу з відновлення костелу в Сан Даміано, так і Адам свою діяльність розпочав із відновлення придорожніх хрестів і каплиць, а також, оскільки був художником, із реставрації образів у тамтешніх храмах. У населених пунктах, де доводилося працювати Адаму Хмельовському, він засновував осередки терціаріїв. Проте його активна діяльність стала причиною того, що царська влада наказала Хмельовському покинути межі імперії.
У 1884 р. Адам повернувся у Краків. Одного разу він опинився поблизу покинутих міських річних каналів і побачив весь жах існування бездомних. Відтоді своє життя він присвятив служінню тим, кого відкинуло суспільство і хто втратив усе – жебракам, безпритульним та пиякам. Продавав свої картини і за ці кошти допомагав усім, а його майстерня стала притулком для бездомних. До речі, Хмельовський був противником милостині, яку вважав засобом самозаспокоєння для багатих. Головним він вважав навіть не допомогу чи підтримку, а перебування з тими, хто потребує. Він так і жив – разом із цими людьми, з якими всі інші добропорядні члени суспільства намагалися не стикатися.
Невдовзі Адам Хмельовський цілковито відкинув живопис. У 1887 р. він як терціарій попросив у єпископа краківського Альбіна Дунаєвського дозвіл носити чернечу рясу. А вже в 1888 р. Адам Хмельовський склав чернечі обітниці, прийняв ім’я Альберт і сам організував конгрегацію «Брати Святого Франциска, служителі бідних», яких стали називати альбертинцями або «сірими братами» (через одяг, який вони носять). У 1891 р. виникла жіноча гілка згромадження.
Брат Альберт та його об’єднання займалися їдальнями та нічліжками для бездомних, створенням та опікою сиротинців і будинків для престарілих. За життя брата Альберта постав 21 такий осередок.
В останні роки життя Альберт Хмельовський хворів на рак шлунка. Помер він на Різдво, 25 грудня 1916 р., у Кракові – в нічліжці, яку сам заснував. Увесь Краків був на його похоронах.
Ще за життя брата Альберта вважали святим. Його доля й діяльність стали прикладом не тільки для сучасників, а й для наступних поколінь. Один із його шанувальників у 1949 р. написав про Хмельовського п’єсу «Брат нашого Бога», за якою в 1997 р. відомий польський режисер Кшиштоф Зануссі зняв однойменний фільм. Цього шанувальника звали Кароль Войтила. Вже ставши папою, Ян Павло ІІ в 1983 р. беатифікував брата Альберта, а в 1989 р. Церква зарахувала його до лику святих. Спомин Святого брата Альберта Хмельовського Церква відзначає 17 червня.
Зараз альбертинці продовжують справу свого засновника в Польщі, Італії, Болівії, Аргентині та Росії. Є їхні осередки і в Україні: у Запоріжжі, а також у Плебанівці та Чечельнику (Вінницька область). До речі, у Плебанівці знаходиться єдиний в Україні храм, присвячений брату Альберту.
Запорізькі альбертинці заснували притулок «Чоловічий будинок Святого Альберта», в якому знаходяться 30 осіб, а також їдальню для нужденних «Добрий хліб». Там можна не тільки поїсти, а й помитися та змінити одяг. Зараз, у зв’язку з війною на сході України, нужденних там не бракує.
Святий Ян Павло ІІ в одній із проповідей так сказав про брата Альберта: «Милосердя і християнство – це одне й те ж. Якби не було милосердя, то не було б і християнства. Сповідування віри повинно доповнюватися сповідуванням любові». Такий приклад справжнього християнства залишив нам Святий Альберт Хмельовський.
Анатолій ОЛІХ
